"Фройд би плакав" - читать интересную книгу автора (Карпа Ирена)10. Sex tourists are not welсоте.Марла дописала листівку і хвилини зо три вагалася, котрій із подруг її відіслати. Оскільки подруг залишилося обмаль, вона вписала у відповідні рядки адресу дівчини, яку зустрічала колись раз чи два на якійсь прес-конференції із приводу кіно, і заспокоїлась. Відтак вона спустилася до бару, де на неї чекав (принаймні так їй було сказано) Х'ялмар. – Ну все, - обійняв він Марлу, - нарешті все відіслалося. А то через цю зливу зв'язок просто ніякий… Ну що - вирішила, яке вино питимемо? – Мені однаково, - промимрила Марла, - давай червоне. – Ага, і потім дехто буде - пф-ф! - Х'ялмар поялозив рукою у себе над головою, ніби показував, як зав'язувати тюрбан. – Ну та й пес із ним, - сказала Марла, - мені однаково. Тобто, однаково буде марудно. – Ну тоді давай візьмемо біле. Воно тут на сотню дешевше. – Ну тоді біле… Поки Х'ялмар розпитував офіціантку, з якого кінця Тайланду привезене те вино, Марла, окрім копирсання у барному холодильнику в пошуках морозива, завзято копирсалася у власних мізках. Сьогодні зранку вона з'ясувала, що її ноутбук накрився повністю, що тепер навіть хард-диск йому не джерготить і жодних ознак життя не подає. У тих змертвілих мікросхемах старенького комп'ютера на віки вічні було поховано добрячий шмат Марлиної роботи: нотатки до статей, шматки різноманітних текстів, початок одного роману й кінець іншого. – То не таке воно вже, значить, і важливе було, - підсумувала Марла, - бо ж рукописи не горять. А як горять - то, значить, гівняні. Ну та й добре… Все одно глобальне зло скоро здохне, а з ним і вся потворність гідравлічна, офіційним представництвом якої я є. А чого гідравлічна - бо сцяла я у душі зранку! В мене все. Однак її водні процедури на тому не скінчилися. Як тільки вони з Х'ялмаром сіли за металевого столика на краю найстарішого в цьому місті басейну, з неба полило. – Ну от, - зітхнув Х'ялмар, - а казали, сезон дощів в Тайланді вже закінчується. – Ну то й дощ, певно, скоро скінчиться, - Марла спокійнісінько налила жовтаво-прозорої рідини у келихи, - будьмо! Х'ялмар покуштував вино, розмащуючи його язиком по піднебінню: – Мм… Не найкраще. Марла з тихою посмішкою спостерігала за колами, що їх ліпили краплі дощу на поверхні вина. Раптом вона згадала, що сьогодні День народження її колишнього коханого (котрому вона так і не наважилася повідомити про те, що він колишній). На ту згадку вино згіркло їй у роті і навіть у склянці - вона знала це - воно вже мало зовсім інший смак. – Сьогодні День народження мого колишнього хлопця… – Якого з них? - Х'ялмар питав цілком серйозно, без жодної іронії. – Ну… того… що в книжці моїй… – Того, що колись мав бути на морі, а потім ми зустріли його серед вулиці? – Угу… Дивно. Хіба ж ви не знайомі? Я була певна, що ми того літа в Карпатах пили пиво в інтернет-кафе, а потім про щось довго базікали французькою у мене на кухні… – Таке щось було, але я не пам'ятаю особи, з якою те все відбувалося… – Ага. Він теж тебе не пам'ятає. Дивно все це… Цікаво, як він там зараз. Осінь же, мабуть, у Франківську. – То напиши йому листівку, - бадьоро порадив Х'ялмар, - тільки ліпше роби це в сухому місці. – Та ні, навіщо? Краще тут. - Вона дістала зі сховку під столом пакет зі щойнопридбаними тайськими листівками й намацала в кишені ручку. Дощ тим часом перейшов у зливу й весело розхлюпував вино прямісінько на Марлину писанину. Х'ялмар почувався не надто комфортно, але терпляче чекав, поки Марла виконає свою чергову забаганку. – Хіба тобі не здається, що це - красиво? Отак сидіти під дощем, неначе ми два пенсіонери в літньому парку? Можна ще уявити, ніби п'єш кефір, а не вино… – Дивні в тебе, Марлочко, уявлення про красу. – Нічого дивного. Пенсіонерам просто нічого вдома робити, от вони й сидять під дощем, щоб не бути схожими на інших пенсіонерів - тих, що повтікали додому при перших краплинах із неба. А ці сидять, п'ють свій кефір і, може, навіть уявляють, що це вино, а самі вони в Бангкоку біля найстарішого в місті басейну. О! - видихнула Марла. – По-моєму, дехто вже п'яний. – Ага, я! - і Марла стрімголов шубовснула у воду. В штанах і сандалях, як була. – Ну і як ти там? - спокійно поцікавився Х'ялмар. – Ух ти! Кльо-о-ово!!! - Марла ганяла басейном туди і сюди, пірнаючи і ловлячи ротом краплини дощу. - Стрибай, Нудото! – Та ні, я… іншим разом. - і Х'ялмар пішов під навіс, прихопивши, однак, із собою пляшку «квасного й поганого» тайського вина. А Марла, вилізши з басейну, заскочила в гамак і щосили заходилася у ньому гойдатися. – А тепер усе, що я бачу - сині хмари вкупі з підсвіченими пальмами, вершечки осяяних хмарочосів і клапті води з басейну - є втіленням мрії жлоба-наркомана, що стримить десь у підвалі спального району Хмельницького чи Донецька… Жлоби однакові за визначенням. А чо' наркомана - бо просто жлоб не намарить собі того басейна в мозаїці антикварній. Не, мій жлоб ще й з інтелігентної родини. Може, в нього навіть мама - вчителька… Марлині п'яні роздуми припинила доволі твереза думка про те, що її вестибулярний апарат скоро здасть позиції, і радісне розхитування в гамаку вибухне барвистим фонтаном спожитої недавно вечері. Вона обережно вишпорталася з сітки і навшпиньки, ніби боячись привернути увагу богів нудоти, підкралася туди, де зник був Х'ялмар. – Та бо хто його зна, які тута ще духи живуть, якщо їм люди жертвують пляшки із «фантою» в їхні домашні храми… –------------------------------------------------------------------------------ Бангкок. Нічний клуб із якоюсь смішною назвою. Тепер уже немає різниці, бо тієї ж ночі він вибухнув. Десь зо двадцять хвилин по тому, як Марла з Х'ялмаром вийшли на вулицю і відмовилися взяти таксі, що чекало просто під клубом. – Скільки? 80 бат? Ні, дякуємо, ми ліпше пройдемося… Правда, чукча? Х'ялмар назвав Марлу чукчею, бо так її описала з годину тому російська проститутка. Власне, для того, аби пересвідчитися саме в цій національності проститутки, Марлі довелося чимчикувати за нею до клубного туалету. – Бо хто його зна, - міркувала Марла, - з Росії вона, а чи з України. Національна ідентичність - штука дещо провтикана… А гетера (ба навіть дві - ця і старша за неї, з обличчям, пописаним нелегким досвідом) таки виявилася з Росії. Акцент - штука сильніша за будь-яку примарну ідентичність. Марла стояла біля дзеркала і, дивлячись дещо не зовсім зосереджено на високу фарбовану білявку, що підтягувала колготи, тихо посміхалася. – Что ета за чукча стаіт, как ти думаєш? - спитала дебела поціновувачка пергідролю у своєї колеги із мудрим обличчям. Та промовчала. – П'яная в стєльку, - продовжила білявка опис Марли. – Щаслівая, - знизала плечима досвідчена. Марла продовжувала дурнувато посміхатися, проводжаючи поглядом дівок: одну - до виходу, другу - в туалет. Тайська техпрацівниця з острахом і обережністю запропонувала російській «міс» шмат туалетного паперу, а відтак полегшено зітхнула, коли за «міс» закрилися двері. Потім, не знати чого, - принаймні, так здалося Марлі, - техпрацівниця із вдячністю поглянула на неї. Марла посміхнулась у відповідь і пішла відливати. Хвилину по тому вони вже скажено танцювали з Х'ялмаром під суміш гіп-гопу й індійського фольку. – Цікаво, - питала Марла не знати кого, споглядаючи трохи скуті рухи тайських дівчат, - і чого то курви по всьому світі танцюють однаково? – Не знаю… - прокричав Х'ялмар (іншого виходу при такій гучності не було) - ти танцюєш добре! – Ага, ти теж, - збрехала Марла, - а я собі і курва неабияка. А двадцять хвилин по тому клуб підірвали. Марла з Х'ялмаром якраз отримували спільний оргазм у ліжку готелю «Атланта». – А уяви собі, що то вибухнув той самий готель, де ми щойно були! – Ага, прикольно… Всі ті російські проститутки. I вони заснули. |
||
|
© 2026 Библиотека RealLib.org
(support [a t] reallib.org) |