"Павло Загребельний. Син рибалки (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Жору Гриша особисто не знав. Вчився Колiков на хiмiчному факультетi, а
хiмiкiв iсторики звали "миловарами" i знайомства з ними не пiдтримували.
Але на комсомольськiй конференцi┐ вiн голосував за його кандидатуру, i
тепер той завiдував у комiтетi комсомолу фiзкультурним сектором.
Колiков сидiв на пiску, дивився на Днiпро i креслив пальцями навколо
себе загогулини.
- Товаришу Колiков, - покликав його Гриша, Колiков повiльно, неохоче
повернувся. I коли Гриша побачив його обличчя, вiн зрозумiв, що в Каховку
попливе хто завгодно, тiльки не студент Скрипка. Обличчя Колiкова було
таким сердитим, таким невдоволеним, що Скрипка навiть зупинився.
- Зарiже, - подумав вiн, - цей мене зарiже, як раз плюнути...
Все ж передав Колiкову наказ Мартюхiна. Колiков, не вiдповiдаючи, знову
повернув голову до рiчки. Гриша теж подивився в той бiк i помiж безлiчi
човнiв побачив маленький двовесельний ялик i на ньому дiвчину, схожу чи то
на русалку, чи то на казкову богиню, чи то ще на щось невимовно прекрасне
й досконале. Дiвчина поступово вiддалялась вiд берега, i на обличчi ┐┐
сяяла така щира посмiшка, що Скрипка теж усмiхнувся, хоч було йому зовсiм
не весело.
Колiков махнув дiвчинi сво║ю ручищею, завбiльшки з весло, вона у
вiдповiдь теж затрiпотiла сво║ю ручкою.
- Амба, - вирiшив Скрипка, - перед цi красунею вiн з мене хтозна й що
зробить.
Колiков пiдвiвся i пiшов за веслами. Був вiн височенний на зрiст,
сухий, мов з вiрьовок сплетений, i засмаглий аж чорний. Скрипка подивився
на сво┐ бiлi руки й вiд засмучення навiть сплюнув: куди там йому змагатися
з таким жилавим чортом.
Вони взяли весла i сiли в човни. Гриша похапцем вiдштовхнувся вiд
берега, щоб хоч трохи випередити Колiкова, вставив весла в кочетки й
загнав ┐х глибоко в воду. Весла зiгнулись в дугу, м'язи на руках у Гришi
надулися, мов волейбольнi м'ячi, човен стрибнув метрiв на п'ять вперед i
зупинився. Поки Гриша виводив весла на поверхню, поки знову запускав ┐х в
глибину, щоб гребонути як слiд, Колiков кiлькома невловимими поштовхами
догнав Скрипку i, еластично працюючи руками, пiшов уперед, зовсiм не
турбуючись про напарника. Гриша спробував брати веслами мiлкiше, але
прорахувався, весла сковзнули по водi, вiн втратив рiвновагу й ледве ,не
впав.
Далеко-далеко попереду почувся бадьорий дiвочий смiх, але Скрипцi
нiколи було оглядатися й роздивлятись, хто там смi║ться.
Колiков все вiддалявся i вiддалявся, легко, без напруження, працюючи
самими руками, в той час як Скрипка лягав на весла майже животом.
- I для чого я за нього голосував ? - гiрко подумав вiн, обливаючись
потом не стiльки вiд зусиль, скiльки, вiд страху за те, що ось зараз все
стане вiдомим, нiхто не вiзьме його в похiд i соромно буде дивитись у вiчi
i Мартюхiну, i Семену Йосиповичу, i, можливо, отiй красивiй дiвчинi, яка,
мабуть, теж з унiверситету.
I Скрипка, заплющивши очi, закусивши до болю губу, грiб, грiб, грiб...
Вiн не бачив Колiкова, але вiдчував спиною, всiм сво┐м ║ством, як з кожним
помахом весел збiльшувалась вiдстань мiж човнами. Було видно, як на березi
Мартюхiн кинув свiй лимонад i вийшов з-пiд навiсу, дивлячись на ┐хнi
човни.