"Памфил Юркевич. Сакральная педагогика сердца" - читать интересную книгу автора

вже чули про його, вже ждали чогось надзвичайного. В старiм академiчнiм
корпусi з темними вiкнами, з чорними партами, в його авдиторiї було
повнiсiнько студентiв, котрi сидiли цiлими лавами й купою стояли коло
порога, прийшовши з iнших курсiв. Дашкович входив, сiдав на кафедрi i не
дивився нi на кого: його очi десь нiби ховались, входили десь глибоко, де
ворушились думки. В очi слухачiв кидався тiльки чистий широкий лоб. Його
високе чоло нiби займало мiсце очей для слухачiв: так на йому багато
виявлялось думок. Кожний легенький i тоненький зморшок мiж бровами здавався
тим мiсцем, де збiгалася думка й свiтилася звiдтiль. Коли-не-коли вiн
пiдiймав одну руку й пальцем нiби показував на абстрактну мисль. Не можна
забути впливу його одної репутацiї на молодих студентiв! Всi зiбрались
вперше на лекцiю й сидiли лавами кругом авдиторiї, держачи голови рiвно, як
пiд шнурок. Дашкович промовив перше слово, i всi рядки голов, неначе по
електричнiй течiї, раптом i разом схилилися уперед, насторочившись слухать.
I цiлу лекцiю так держались голови, коли б хто поворушився хоч трошки!
Тiльки карандашi скобзались швидко-швидко по паперi! А його думка лилася
чиста, ясна, як кришталь! Не було там анi одного слова, що не стосувалось до
дiла. Вся система будь-якого фiлософа випливала з його уст, нiби з голови
самого фiлософа; така вона була чиста, ясна, суцiльна, не штукована з
уривкiв.
Не в одну голову запала крапля свiту й думок од його лекцiй, не одна
голова стала свiтлiша й яснiша8 .
Дашкович недовго був в академiї. Його добра слава пiшла скрiзь, i його
запросили перейти в Московський унiверситет"
[47, с. 49-50].
Пребывая в стенах КДА, Памфил Данилович создает свои основные
философские работы (см. "Раздел I" библиографии), которые выдвинули его в
ряд крупнейших мыслителей XIX века. Так, В.В.Зеньковский считал его "самым
крупным представителем Киевской школы. Юркевич писал не очень много, но все
его работы очень значительны" [33, с.117]. В.С.Соловьев отмечал: "Если
высотою и свободою мысли, внутренним тоном воззрений, а не числом и объемом
написанных книг определяется значение настоящих мыслителей, то бесспорно
почетное место между ними должно принадлежать... профессору Памфилу
Даниловичу Юркевичу" [19, с.552]. Его называют "выдающимся мыслителем",
"найвизначнiшим українським фiлософом у ХIХ ст.", "мисленником першорядної
сили i проникливостi думки", "самым сильным современным диалектиком" [37,
с.178; 58, с.184, с.52; 60а, с. 52; 63, с.177]. С глубоким почтением о
П.Д.Юркевиче писали
Н.А.Бердяев, Н.О.Лосский, Г.Г.Шпет, А. Ходзинский и др.
Современные исследователи тоже подтверждают этот высокий статус Памфила
Даниловича. Так, А.Г.Тихолаз пишет: "...Юркевич виявляє величезну
фiлософську ерудицiю, це мислитель, iдеально обiзнаний iз сучасним станом
свiтової думки й водночас, що значно важливiше, - це абсолютно самостiйний
оригiнальний фiлософ, чиї власнi думки повнiстю вiдповiдають свiтовим
стандартам свого часу.
Поява у нашому фiлософському життi постатi такого масштабу свiдчила
саме про те, що "київська" фiлософiя гармонiйно вписалася до
загальносвiтового фiлософського контексту.
...Юркевич багато в чому був першим. В його особi постає не лише
творець першої всеохопної системи, що спирається на новiтнi досягнення