"Меридіани (На украинском и русском языках)" - читать интересную книгу автора (сборник)

КАПІТАН, КАПІТАН, УСМІХНІТЬСЯ!

У глибокій задумі сидить перед головним пультом управління корабля його другий капітан Юрій Степанович Чуєв. Глибокі зморшки перекреслюють високе чоло. В русявому чубі ще так недавно молодого Сергієвого діда з’явилися сиві пасма. За останню добу сталося стільки страшних і незвичайних подій, що Юрій Степанович відчуває себе постарілим не на десятки, ні, а відразу на цілу сотню років. І досі він, досвідчений космічний мандрівник, не може збагнути, не може повірити у реальність того, що трапилося, про що знають тепер усі на кораблі.

Хіба міг хто з астронавтів раніше хоч на хвильку допустити думку про зустріч у космосі з мандрівним астероїдом, народженим колись на землі? Так, саме на Землі! Хіба міг розум землян, звичний до уявлень, пов’язаних з історією останньої людської цивілізації, відразу перейти старі межі і охопити новий велетенський масштаб життя на рідній планеті?

…Напередодні польоту на своєму “НБК-3” в напрямі зірки Рігель Юрій Степанович якось зустрічався з археологами, які вразили тоді світ знахідками, що свідчили про час появи людини на Землі за чотири мільйони років до гагарінської космічної ери.

І тепер людський розум мусить звикнути до думки: високу цивілізацію на Землі започаткували колись сергусіянські космонавти. Їх витвір — блукаючий астероїд — “скибку” планети Земля — можна побачити і зараз, досить ввімкнути космічного локатора.

Юрій Степанович помічає, що ніяких послідовних роздумів у нього не виходить. Плутаються події і факти, думка сягає то в глиб віків і тисячоліть, то знову повертається до того, що трапилося за останню “добу”.

А так, остання подія змушує тепер кожного астронавта подумки подорожувати у часі. З тої хвилини, коли на екрані космічного відеофону корабля викарбувалося земне обличчя — зображення, передане “райдугою” Сергія Чуєва.

Сергусіянські установки для передачі думок на відстань зафіксували “розмову” головного радиста плазмольота з невідомими, а за її розшифровку взявся академік Курганов. Скоро всі дізналися про небезпеку, яка чекала на Сергія Вікторовича при зіткненні з астероїдом. Вже потім, коли сталося невідворотне, те ж знайоме людське обличчя знову з’явилося на екрані відеофону академіка Курганова. Довго сидів Олексій Платонович перед екраном. Жодного слова не було вимовлено “співбесідниками”, та коли сеанс обміну думками було закінчено, академік міг розповісти друзям цілу повість про долю Сергія Чуєва.

— Головне, друзі, — почав Олексій Платонович, — ми врятовані! Невідомі з космосу відразу розшифрували сигнали Сергія Чуєва. Вдалося це їм завдяки якимось чи то істотам, чи то агрегатам — тут я всього не зрозумів. Однак саме вони, ці істоти чи агрегати, вже так змінюють швидкість і траєкторію руху астероїда, що наш корабель у точці зустрічі зробить звичайну посадку. Неймовірно, але буде саме так.

— Що з Серьожею? — пошепки запитав тоді Юрій Степанович. — Про нього щось чути?

— Його намагалися врятувати. І, наскільки я зрозумів з сеансу обміну думками, це нашим друзям до деякої міри вдалося.

— Як це “до деякої міри”? — вихопилося у Добробаса. — Що ви говорите?

— Сергій Чуєв живий. Його падіння на астероїді сповільнювали… Оті самі агрегати. Це все, що мені вдалося усвідомити… Але він спить.

— Що значить “спить?” — зовсім занервував Добробас. — Може, ви не так зрозуміли передачу?

— Довгий, майже смертельний сон — саме так я зрозумів думку Кореня, як назвав себе мій “співрозмовник”.

— А що ви дізналися про астероїд? — нетерпляче цікавився реакторник Федір Москаленко. — Який він, звідки, хто на ньому живе?

— Отут, друзі, ви мені й справді можете не повірити. Вірніше, не мені, а повідомленню Кореня.

— Ну, ну? — аж тремтів від цікавості реакторник,

— Ви не помітили за всіма хвилюваннями того справжнього дива, що зв’язок з невідомими істотами нам дався фантастично легко? Ото ж то й воно! Бо це була передача думки між людьми.

— Невже за той час, поки ми були відсутні, на Землі вже вирішили проблему подорожей на астероїдах? — вигукнув Федя Москаленко.

— Ви здивуєтеся, юначе, ще більше, коли я скажу: оті люди на астероїді — наші давні, можна сказати, древні родичі! Вони вилетіли з Сонячної системи у космічну подорож понад одинадцять тисяч років до нашої ери. Згадайте багаторічні суперечки вчених Землі про зниклу високу цивілізацію на нашій планеті. Зустріч із невідомим астероїдом — ствердна відповідь на те, що така цивілізація існувала.

— Якесь сновидіння! — не втримався Москаленко.

— Та не перебивайте, вгомоніться, нарешті! — аж підвівся Петровський. — Давайте, Олексію Платоновичу, все відразу!

— Відразу, так відразу. Наскільки я зрозумів Кореня, цей гігантський астероїд — частина материка, який існував на Землі посеред океану. Під час космічного катаклізму цей шматок материка було вирвано з тіла Землі і кинуто в напрямі Крабовидної Туманності. А ось тепер він повертається з дороги довжиною в 14 тисяч років!

…Юрій Степанович ще і ще раз відновлює в пам’яті оповідь Курганова. Аж у голові паморочиться від незвичайних фактів. Ніяк не вкладається в уяву те, що на Землі минуло понад тринадцять тисяч років з того часу, як з її тіла вирвався і стартував у космос величезний астероїд. Сам Корінь — живий представник цивілізації, яка давно зникла на землі! Довго думати про такі речі — все одно, що шукати кінця у світовому просторі. Від таких сюрпризів збожеволіти ненароком можна…

“Але навіщо божеволіти? — несподівано посміхається своїй думці Юрій Степанович. — Адже до космічної гагарінської ери найтверезіша і найвитриваліша людина могла б позбутися тями, дізнавшись, приміром, про те, як зустрівся на Сергусі Іван Германович Новиков зі своїм набагато молодшим батьком”.

А хіба він, Юрій Чуєв не знає, що на далекій Землі його син Віктор стає все старішим і старішим за батька? Однак дрібні сюрпризи всевладної теорії відносності тепер пояснити може кожен землянин. А от грандіозний, неймовірний їх масштаб збиває з пантелику, заважає ясно мислити, спокійно діяти.

М’який мелодійний сигнал космічного відеофону змусив Юрія Степановича здригнутися. Хтось просив зв’язку. Капітан натиснув кнопку і великий екран засвітився голубим сяйвом. Потім на ньому відразу і чітко вималювалося обличчя Кореня.

— Я хотів би поговорити з вами, капітане, — гречно вклонився з екрану гість. — Прошу вас подарувати мені кілька хвилин вашої уваги.

— Як? — скрикнув Юрій Степанович. — Ви вже оволоділи мовою землян? Ви ж дізналися про нас якісь півдоби тому!

— Це вдалося нам знову завдяки ірвітназові, котрого ваш друг академік Курганов називає агрегатом. Але про це потім.

— Але звідки ви взнали, що саме так він їх називає? — не міг опам’ятатися від здивування Юрій Степанович. — Ви підслухуєте всі наші розмови, знаєте всі наші думки?

— О ні! — зігнав посмішку з засмаглого, сухорлявого обличчя Корінь. — Ірвітнази здатні до цього, але без вашої згоди ніколи б так не вчинили. Я просто роблю висновки з останнього обміну думками. Повторюю, про це потім. Часу в нас вистачить на одержання найповнішої інформації один про одного. А тепер нам треба підготуватися до посадки вашого корабля на Ні Пабар.

— Ні Пабар?

— Так ми назвали нашу мандрівну гору-астероїд тринадцять тисяч років тому. В перекладі на сучасну мову землян це означає Мала Земля.

— Та як ви врятувалися? Як вижили після космічної катастрофи?

— Ну, гаразд. Повідомлю про найхарактерніше. До другорядного дійдете самі, пов’язавши свою землянську науку з тим, про що зараз дізнаєтесь. Ні Пабар — невеличка частина Землі. Колись Ні Пабар була горою на материку Маорія. Про світову катастрофу нас попередили сергусіяни, які вперше побували на Землі за шістсот сорок два роки до появи в Сонячній системі велетенської комети Кідри-47. За цей час за їх порадою ми підготували Ні Пабар до подорожі у космосі. Гора була перетворена у “стільник” з великою системою печер і катакомб. Під “стільником” на глибині в кілька кілометрів були закладені сергусіянські атомні заряди. Ми підірвали їх, коли комета своєю гравітацією могла захопити гору. Легкий “стільник” був захоплений кометою і набув космічної швидкості ще тому, що ірвітназ “ЛЯЛ-20” створив під горою поле антигравітації. Тепер кожні земні 25 920 років Ні Пабар робить оберт навколо Сонячної системи, щоб час від часу перетинати орбіту Землі.

— Заждіть! — стрепенувся Юрій Степанович. — Ви назвали період, за який зоряний небозвід робить повний оберт, чи не так?

— Саме так. Ви, я помічаю, робите цілком слушне припущення, що саме через такі періоди в Сонячну систему приходить комета Кідра-47.

— Це значить, що через… а так: через якісь дванадцять тисяч років комета знову буде загрожувати Землі?

— Ми для того й мандрували у Всесвіт, щоб знайти відповідь на це питання. Поки що точної відповіді немає. Ось як дістанемося Землі, зведемо у своїх розрахунках добуті дані з усіма елементами руху Землі по сучасній орбіті навколо Сонця, з рухом Сонця в Безмежжі — відповідь буде дана з точністю до плюс—мінус одного року.

— Так, так. Вибачайте, що я перебив вашу розповідь про Ні Пабар. Будь ласка…

— Майже все населення материка Маорія загинуло. На Ні Пабарі залишилися тепер живими 243 чоловіка, які витримали всі випробування. Але й вони 164 роки польоту перебували переважно у стані анабіозу, щоб колись знову побувати на Батьківщині. Розумієте, наскільки це важливе було для тих, хто відбував у політ, можливо, на все життя?

— Як не розуміти! — озирнувся навколо Юрій Степанович. Просторі каюти корабля, навіть великий зал головного пульта управління на мить здалися йому тісними і ненадійними. — Про вас ми знати не могли, адже друга сергусіянська експедиція, що відбула на Землю напередодні катаклізму, на Сергус не повернулася. Там уважали, що вона загинула. Отже, про катастрофу?..

— Вона не була раптовою. Крізь Сонячну систему комета Кідра-47 проходила 111 років. Три роки — за вашим виміром часу десь між 11 650-м і 11 653-м роками до вашої ери — вона наближалася й минала Землю. На своєму шляху комета зірвала з орбіти дві планети Лев і Фан. Остання врізалася в материк Маорія, що був серед найбільшого океану, а Лев, змістивши полюси Землі, загальмувавши її рух по орбіті, став супутником нашої рідної планети.

— Це — Селена. Це — Місяць! — вихопилося у Юрія Степановича. — Тепер багато чого неясного і незрозумілого стає на свої місця. Тепер…

— Оскільки є деяка ясність, — посміхнувся Корінь, і тільки зараз Юрій Степанович помітив, що він був зовсім лисий, — підготуємо ваш корабель до посадки; на Ні Пабар.

— Що ми маємо зробити? — запитав капітан плазмольота.

— За нашим сигналом слід перейти до граничного гальмування. Ми вже вжили своїх заходів до того, щоб точка перетину курсів стала дотичною. Однак все з посадкою буде гаразд тоді, коли ви дозволите нам послати на ваш корабель нашого друга — ірвітназа “ЛЯЛ-20”. Поки що вважайте його за найдосконалішого робота. Пояснення — потім.

— Гаразд. Але як його приймати? Які його габарити?

— Куля у півтора метра діаметром. Помістіть його біля пульта управління, а самі — всі до одного в момент посадки лягайте в амортизаційні камери. У вас вони електромагнітні?

— Не всі. Більшість — гідравлічні.

— Це гірше. Однак, гадаю, “ЛЯЛ-20” справиться з завданням і за таких умов. Розкажіть йому все, що треба буде знати про конструкцію корабля. От поки що і все. Дозвольте попрощатися з вами.

— Ви нічого не сказали про долю нашого посланця. Сергій Чуєв — мій рідний онук.

— Не хотів передчасно засмутити вас. Стан його загрозливий. З допомогою “ЛЯЛ-20” ми визначили, що в людини з плазмольота від фізичного струсу, розумового і фізичного перенапруження стався цілий ряд патологічних змін: інфаркт, випадання пам’яті, летаргія. Остання — рятівне явище, за яке вхопилися наші медики. Не журіться, капітане. За двадцять земних років, доки ми без прискорень ітимемо до Землі, все буде зроблено, щоб урятувати вашого онука.

— Як це — двадцять років? Адже ми розраховували…

— Розраховували тоді, коли весь екіпаж вашого корабля був здоровим. Ви ж, мабуть, не хочете принести на Землю невідому хворобу, яка скосила весь ваш екіпаж?

— Ви вже знаєте?

— Академік Курганов у своїх повідомленнях постійно повертався до цього факту. Значить, усім вам доведеться лікуватися, проходити карантин, адаптуватися на Ні Пабарі. Доки не будете здорові, доведеться перебувати на астероїді. Адже ми відповідаємо перед Землею за кожного її сина. Чи не так, капітане?

— Як і ми! — легко зітхнув Юрій Степанович. — Дякую.

— Це ми маємо вам дякувати за звістку про нову, вищу цивілізацію Землі — вклонився Корінь. — До зустрічі.

Дивлячись на згасаючий екран відеофону, Юрій Степанович несміливо усміхнувся: може, й справді все буде гаразд!