"Марко Вовчок. Iнститутка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Грiх тобi так говорити! Я тебе не люблю!.. Сама ти зна║ш, яка твоя
правда! Чую - поцiлувались.
- Гляди ж, - каже панi, - як ти не будеш по-мо║му робити,то я вмру!
- Буду, серденько, буду!

ХХII

Проходила я по всiх кiмнатах - нема нiкогiсiнько. "Се чи не од нас
повтiкали?" - думаю собi. Вийшла на рундук, - нiч мiсячна, зоряна. Стою та
роздивляюсь; коли чую: "Здорова була, дiвчинонько!" - як на струнi
брязнуло обiк мене. Стрепенулась я, дивлюсь: високий парубок, ставний,
погляда║, всмiха║ться. I засоромилась, i злякалась; стою як у каменю,
онiмiла, та тiльки дивлюсь йому в вiчi.
- Сто┐ш сама тутенька, - знов озива║ться парубок, - мабуть, не зна║ш,
куди йти?
- Якби не знала, то вас би спитала, - одмовила йому, схаменувшися
трохи. - Бувайте здоровi!
Та швиденько в дверi.
- Бувай здорова, серденько! - сказав менi услiд.

XXIII

А пани все по покоях ходять. Молода у кожний куток зазира║, що й як.
Забачила зiллячко за образами:
- Що це таке?
- Се баба божничок уквiтчала.
- Що?.. То вона в тебе тут порядку║! Викинь те зiлля, серце! Се вже
зовсiм по-мужицькiй.
- Добре,серденько.
Тодi вона його цiлу║:
- Голубе мiй!
От, находились, наговорились.
- Що це, - каже пан, - що нiкого нема? Куди се баба подiлась?
- А бач, бач, - зацокотiла панi, - якi вони в тебе порозпушуванi!
Схотiла, то й пiшла.
- Та не де дiнеться! Ось я ┐┐ гукну. Та й кинувсь гукати:
- Бабо! Бабо! Бабо! - як той хлопчик слухняний. - Зараз, серденько,
баба прийде, - говорить панi┐, вмовляючи ┐┐.
-Та де вона була?
- Певно, щось робила, любко. Се моя вся прислуга.
- А де моя Устина? I вона iзучилась бiгати, не питаючись? Устино!
Устино!
Я стала перед нею.
- Де була?
- Ось у цiй кiмнатi.
Стала я знов за дверима: знов дивлюсь i слухаю.

XXIV

Увiйшла бабуся старесенька-старесенька, - аж до землi поника║, та