"Володимир Винниченко. Роботи! (Укр.)" - читать интересную книгу автора

кормили мене, зна║те, i одежу дали. "Ми, - кажуть, - i грошей дамо, тiльки
давайте нам таких книжок".

- Ну, ви вже переборщу║те, зда║ться, - усмiхнулась Людмила.
- Нi! пй-богу, нi! - палко скрикнув вiн. - Що ж менi?! пй-богу,
правда!..

- I нi один не подивився косо на книжки?
- Нi! - твердо трiпнув вiн головою, але зараз же, нiби згадавши щось,
тихiше додав: - Був один... Але ж що там!.. Каже, що проти бога грiх iти,
як бог дав, так нам i буде...
- Ага, вже один...
- Ну, то що!.. Я його, зда║ться, уговорив... Ну, то що!.. А хiба нам
кого потрiбно пропагандирувати? Якби всi розумiли, так i пропагандирувать
не треба! Авжеж! - радiсно скрикнув вiн, очевидячки, задоволений знайденим
виходом, i смiливо подивився на не┐. Людмила нiчого не сказала.
Максим замовк, потiм зразу стрепенувся й став вставати.
- Куди ж ви? - злякалась Людмила.
- Аякже! - здивувався вiн. - Я ж сьогодня й назад... Я тiльки
лiтератури. А потiм, я хочу у вас попрохати, - трохи другим тоном додав
вiн, - для себе... щось... Тепер я маю багато часу i хочу читати... Я,
зна║те, хочу тепер все знати, як студенти... Тепер це треба...
- Та сьогодия таки й назад? - тихо, не дивлячись на його, серйозно
спитала Людмила.

- Сьогодня, сьогодня... Бо я обiцяв, що зранку прийду знов у Самiйлiвку
i зараз же по┐демо з Василем до його родичiв...
- А яких же вам книжок... для вас?
- Яких?.. Я, зна║те, хотiв би хорошу якусь полiтичну економiю. I щоб,
зна║те, по-укра┐нському... Я вже читав деякi... А тепер якби хорошу... А
потiм якби щось по аграрному питанню.
- Добре... - якось сухо й рiвно промовила Людмила, не встаючи i
дивлячись кудись в куток.

- Потiм, може, ║ щось iз нелегального.
- Добре...

Людмила трохи помовчала.
- А може б, ви завтра по┐хали?.. - раптом тихо кинула вона. - А
сьогодня б посидiли у мене. Може ж, бiльше не побачимося... - криво якось
усмiхнулась вона й подивилась на його. - Арештують... А я хотiла б з вами
посидiти... Ви ж мiй ученик...

- Арештують? - прошепотiв вiн злякано.
- Певно... Всiх беруть... А за мною вже давно шпиги ходять...
Зостанетесь?

- Чого ж? Я останусь... Тiльки той... Василь, зна║те... Я останусь...
Людмила подивилась на його, зустрiлась з його стурбованим поглядом,
зiтхнула й рiшуче встала.