"Володимир Винниченко. Роботи! (Укр.)" - читать интересную книгу автора

i воно не поможе, тодi... тодi робiть що хочете...
Максим безнадiйно подивився на не┐.
- Ви по┐дете в село... Чу║те?.. Ви хочете роботи... Там ║ робота...
Органiзуйте, пропагандируйте, агiтуйте... Там вас слухатимуть... Я хотiла
б, щоб ви були тут, бо ви й тут потрiбнi, але ж... Згоджу║тесь?
- А хiба у вас нема двадцяти рублiв? - похмуро й вороже кинув вiн.
Людмила нетерпляче ударила себе по колiнi:
- Ви краще слухайте!.. За два-дцять руб-лiв нi-чо-го не зро-би-те.
Чу║те?.. По┐дете в село!..
Максим байдуже й дерев'яне подивився на не┐ i щось, очевидячки, знов
думав.

- Сьогодня ж i по┐дете... Замiсть того щоб нудить от тут i тинятись
десь по товаришах, ┐дьте, зробiть дiло.
- I лiтератури дасте? - сумно спитав вiн.
- I лiтератури, i прокламацi┐, i грошi... Все!
- Добре! - байдуже хитнув вiн головою й почав вставати, мов збираючись
уже ┐хати.

- Куди ж ви? - здивовано подивилась вона на його.
- А хiба це не зараз?
Людмила засмiялась i, схопивши за руку, тихо посадила знов на стiлець.
Вiн покiрливо сiв i слабо й безсило й собi усмiхнувся. Лице йому,
здавалось, ще бiльше зблiдло й навiть пожовтiло, а руки й очi нiби згубили
тепер нервову затурбованiсть i виглядали якось мляво й ще жалкiше.
- Не дивiться, я переодягнусь, - зiтхнувши, встала Людмила й перейшла в
другий куток кiмнати. Максим поспiшно всiм тiлом одвернувся в другий бiк i
застиг.

Переодягтись, Людмила запнула лице густим чорним вуалем, дiстала з шафи
якийсь iнший, нiж звичайно носила, капелюх i низько надiла його на лоба.
- Я пiду вперед, а ви ступнiв на двацять йдiть за мною, - почала вона
шепотом. - Чу║те?.. Та повернiться, вже можна.
Максим також поспiшно повернувся й навiть встав.
- Я буду йти попереду, а ви позаду... Та глядiть, щоб за нами не було
шпига... Якщо примiтите, кашлянiть три рази пiдряд... Розумi║те?.. Потiм я
зайду в однi ворота (це недалеко)... ви йдiть за мною... Там вам дадуть
все... i грошi, i адреси, куди ┐хать... Аби тiльки дома захопити... коли
не буде дома, вертайтесь i все-таки йдiть за мною. Чу║те?
- Чую, - прошепотiв Максим.
- Ну, ходiм.

Вийшовши на улицю, Людмила трохи постояла бiля ганку, пильно
вдивляючись у всi закутки, потiм хутко рушила й, не озираючись, пiшла по
тротуару. Хвилини через двi вийшов i Максим i, густо й часто переступаючи
ногами, озираючись i зупиняючись, майже бiг слiдом за нею. На улицi було
темно й вогко, тiльки лiхтарi проривали темряву та з деяких будинкiв
падало ясне свiтло на дорогу.
Спершу Максим пильно озирався, придивлявся, але чим далi, то йшов
тихiше й тихiше i, як видно, забував навiть про темну жiночу постать, що