"Степан Васильченко. Приблуда (Укр.)" - читать интересную книгу автора

тихо-тихо, як тiнi, тiльки хурка║ вiтер та шугають, як у метелицi, золотi
блистинки - очi.
Пострибають, знову занiмiють, слухають: чути за дверима ридання,
виразне, безсумнiвне.
I знову - вихор радощiв - ще дужчий, ще буйнiший. Хтось подав тривожний
знак, i всiх видуло з коридора, як сухе листя.
Вийшла умита, спокiйна. Голос твердий, як криця:
- Iди сюди, як тебе...
Мов розв'язався мiшок iз гамором: крик, зик, пискотня...
- Мишко, сюди! Мишко, кличуть!.. Спинила всiх, зiбрала кругом себе:
- Слухайте сюди - завтра ма║ бути у нас ревiзiя: коли яка гава
засиплеться, то дивiться... Показала добрий-таки, м'язистий кулак. Всi з
жаром, з огнем:
- Нiколи в свiтi!
- Ось нехай тiльки бовтне хто!
- У-у!!
Замахали кулачками.
- Подивiться, дiвчата, ║ там у нас у коморi хоч яке-небудь сухе шмаття?
Хлопцi показували дiвчатам носи, язики й басками спiвали:

На городi стовпчики, -
Роди, боже, хлопчики,
А дiвчат не роди,
Бо то - самi iроди...

Поскулювались, позамотувались, сплять. Усе - майбутнi зорi нового
життя. З темряви у битi вiкна летять бiлi папiрцi - снiг.
Деренчать шибки, вiтер над сонними ходить, лахмiття торка║. Вскочить у
трубу, прибере живого голосу, заводить, як по нотах:

Ой буде ж нас, не-не-не...
По го-ра-ах, по-о-о до-ли-нах...

Далi - дверима! Вiкнами! Желiзом на даху!
- Гу-гу-гу!..

[1925]