"Степан Васильченко. Приблуда (Укр.)" - читать интересную книгу автора

вийде пролетарська? От що!.. Товаришi! На раду!
На раду. зiбралися старшi. В спальнi, в темному кутку. Малеча - на
вартi. Радили на диво тихо, дiловито й коротко. Вирiшили - днiв з скiлька
передержать Мишка потайки в будинку; далi, коли трохи покраща║ стан,
улучити нагiдний момент i всi║ю бурсою прохати Параску Калiстратовну
прийнять хлопця до гурту. Сподiвалися, що буде як i ранiш бувало, -
покричить, посердиться, а далi заплаче й прийме. Вони вже добре знають ┐┐,
реву.
- Ну, Мишко, тепер катай пiд лiжко, бо швидко, мабуть, вернеться наша
плаксуха з мiста.
Недовго вагаючись, Мишко тiльки захурчав, куди показали. Далi вистромив
голову, морга║ весело, бадьоро:
- Товаришi, пошамать би чого-небудь трошки!
- Нема ж, Мишко, нiчогiсiнько, може, чого завiдуюча привезе на вечерю,
тодi принесемо.
Мишко:
- Менi що-небудь, аби не нудило. От, скажемо, у казанi, я бачив, - двi
кiстки лежать.
Дiвчата назбирали, принесли пелену кiсток, принесли якесь шмаття:
- Ось тобi, Мишко, барахло - замотайся гарненько в його, бо холодно
буде. Коли чого буде треба - гукни. Сам не вилазь.
- Товаришi, коти з спальнi: зда║ться, шумить-гримить наша Параска!..
Висока, огрядна, в мужичих чоботях, голос, як труба, iде, як буря...
Зранку гасала по установах, змагалася, прохала, сварилась, аж схрипла.
Приперла на плечах пудiв зо два борошна i трохи пшона. Прийшла, мота║ться
сюди-туди, забула, що вже дома, не говорить - кричить: не дурно, видно,
досталося те борошно.
- Семеновi промивали ногу? Валi мiряли температуру? Та чому смiття не
винесено? Вiкно хто розбив? А книжка чого ото пiд столом? Староста!
Староста!
Влетiла в спальню, свiтить каганцем:
- О, я так i знала: лiжка не засланi, кiмната не провiтрена, бруд,
сморiд... Черговий!
Спинилась посерединi, дослуха║ться. Далi люто:
- Черговий! Черговий! Скiльки разiв я казала, щоб не пускали собак у
помешкання! Хто черговий? Вбiга║ черговий.
- Вижени менi зараз собаку, i щоб було це в останнiй раз.
- Якого собаку? Тут собак нема║ у нас.
- Не базiкай - роби, що велю! "Тут собак нема║", - а ото ж хто кiстку
пiд лiжком гризе? Черговий прикусив язика, почухав голову. Далi певнiше:
- Та то вам, мабуть, почулось.
"Собака" якась була розумна - замовкла.
Один по одному - на допомогу черговому збiгся гурт:
- То почулось! Почулося! То, може, так що...
- Та то, мабуть, пацюк! - догадався хтось. Всi в один голос:
- Так i ║! Пацюк! Учора Андрiй убив одного черевиком.
Здорового-здорового!
Дивиться на дiтей, вiри не дiйма║: чогось поблискують тривожно очi.
- Хм...
Далi рiшуче: