"Григip (Григорiй) Тютюнник. Син прихав (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Всьо в наших руках,- сказав Павло.
- _Як умi║ш жити, то все харашо й буде,- багатозначно вирiк Дзякун.
- За здоров'я наших батькiв,- i мо┐х, i тво┐х, Павлушо,-сказала Рита i
почаркувалася з свекром та свекрухою.
Випили i взялися до ┐жi: смажено┐ картоплi з малосольними огiрками,
холодного курячого борщу на вершковi та жовтках, пухких пирогiв з усякою
начинкою та сметани. Тiльки Борко вже не ┐в, а мовчки лiз дiдовi на
колiна, торкав його за вуса й зосереджено сопiв. Дзякун розчулився,
легенько надавив недавно вставленими зубами рожевий онуковий палець, а
невiстцi сказав повчально:
- Тепер, дочко, тво┐ батьки - i Павлушинi батьки, а Павлушинi - i тво┐.
- Так оце кортить сватiв побачити хоч одним оком,- медовим голоском
мовила Дзякунка. Вона вже й сп'янiла i ледь не обмовилася була про
завтрашнi хрестини, та вчасно схаменулася.- А тут же й недалеко. Скiльки,
старий, од нас до Шишак?
- Навпростець верстов сiмдесят буде,- прикинув Никифор.
- А я от скiльки не наблюдаю життя,- повiльно й таким тоном, що
примушу║ слухати, сказав Павло,- то зробив вивод, що жiнчиним i
чоловiковим батькам бачитися не треба. Тi не понаравляться тим, тi - тим,
слово за слово... Тi нашепчуть дочцi, тi - сиповi. I пiшло: лайки,
ссори...
Никифор аж прикахикнув удоволено: ай розумний, шеймин хлопець! Справдi,
хто б це гнав новiсiньку машину грунтовою дорогою до Шишак i назад! Що
вона - на дурину досталася? А свати, як схотять породичатися зблизька, то
при┐дуть i автобусом.
По обiдi Павло урочисто одiмкнув чемодани й роздав подарунки: матерi
чорну лискучу плюшку, так круто посипану нафталiном, що в хатi одразу
запахло промтоварною крамницею, глибокi калошi на червонiй пiдкладцi, а
батьковi костюм, сiрий у сосонку,- за шiстнадцять карбованцiв i сорок двi
копiйки. Рита подарувала свекровi зелену нейлонову сорочку з твердим, нiби
луб'яним комiром, а свекрусi в'язану кофту й донську пухову хустку - все
дороге й гарне, придбане за двi виховательськi зарплати.
Никифор тут же все й надiв: хай дивляться люди, що дiти привезли. А
Дзякунка поховала сво║ добро в скриню, шкодуючи, що не може й вона, як
чоловiк, прибратися в нове - не сезон.
Потiм Рита приколихала Борка, взяла сапку й пiшла на грядки, хоч ┐┐
вiдмовляли, а Павло завiв машину пiд грушу, перевдягнувся i пiшов у
повiтку спочивати на пахучому цьогорiчному сiновi.
Коли до повiтки навшпиньки увiйшов Никифор, щоб подивитися, чи добре
синовi лежиться та чи не тягне йому в якусь щiлину, Павло спитав у нього
крiзь дрiмоту:
- А риба, тату, в нашiй рiчцi е?
- к, синок. Щучки, карасi, лини... Раки трапляються, ну мало. Як хочеш,
то я вiзьму завтра кiмлi в Семена Портнiвського, та й пiдеш з кимось iз
хлопцiв повтiша║шся.
- Я й сам пiймаю. Аби кiмля добра, не драна.
- I то таке,- погодився Никифор, мiркуючи сам собi, що й тут правда на
синовому боцi: сам що пiймав, те й тво║, а вдвох, то на двох i дiлити
треба.
В хатi Дзякунка поквапливим шепотом оповiла чоловiкова що онук ┐хнiй не