"Григip (Григорiй) Тютюнник. На згарищi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Григiр (Григорiй) Тютюнник.

На згарищi


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------



- Коли ж почалася друга свiтова вiйна, Оксанко?
3 останньо┐ парти пiдвелося кирпатеньке дiвчатко, невстрiливо заклiпало
очицями.
- Вiйна почалася в тисяча дев'ятсот сорок дру...- i крадькома зирнула
на вчителя.
Той повагом заплющив очi: не те.
- В сорок тре?..
Вчитель ворухнув ногою пiд столом i звалив цiпок. Вiн гримнув об
пiдлогу, мов карабiн.
- Я забула, Федоре Несторовичу,прошепотiла Оксанка.
Учитель обома руками обхопив протез, одсунув його вбiк, щоб не заважав,
i, обiпершись долонею об стiл, нахилився за цiлком.
Дiти принишкли, похнюпили голiвки.
- Сiдай, Оксанко,сказав Федiр Несторович i одвернувся до вiкна.
Надворi, припадаючи цупким листям до шибок, видзвонювала дика груша,
розчахнута вiтром. В розщепину провалилась жовтенька падалиця, i, коли
стовбури розгойдувало, падалицю чавучило, з не┐ цiдилась на кору прозора
юшечка.
"Треба б вийняти",подумав.
До кiнця уроку вiн уже нiкого не питав. А пiсля дзвiнка, гримаючи
залiзними замками на протезi, пошкандибав додому.
Надворi було ясно. Об гарячi жерстянi дахи торохкали каштани,
пiдплигували, як на жаровнi, i падали на брукiвку. У ринвах цвiрiнькали
горобцi, попiд ворiтьми гралися дiти. Федiр Несторович iнодi тупо на┐здив
протезом на каштан i трохи заточувався.
- Дядя п'янi...- цявкнуло з-пiд воряк[1] якесь хлоп'я.
- Цить! - сказало старшеньке.- У дядi ножки нема║. Еге ж, дядю?
Федiр Несторович зупинився, звiв очi. В карiй глибочинi загусла давня
розбуркана туга, притамована плеском лагiдно┐ усмiшки.
- Еге ж, сину, еге...обiзвався весело i рушив далi, уважно дивлячись
пiд ноги.
Край селища звернув у вуличку, заслану димом - палили огудиння на
грядках - i зупинився. Звiдси було добре видно поле, смушку зрiзаних
соняшникiв пiд горою i лiс, що вже починав жеврiти. З-за лiсу пiдiймалася