"Микола Сиротюк. Забiлiли снiги (Укр.)" - читать интересную книгу автора

отож пiсля водохрещi всi школярi переслабували. Нема пуття i, видать, не
буде.
Кузьма зiтхнув, змовк.
Павло глянув на смужку свiжо┐ рiллi, яка пiд гарячим сонцем поволi вже
губила свiй масний полиск, обертаючись з чорно┐ на сiру. Там тирлувалася
сила-силенна гайвороння. Вони перестрибували зi скиби на скибу,
хазяйновито оглядаючи кожну грудку, довгою вервечкою тяглися понад
борозною.
Потiм перевiв погляд на Кузьму. Його великi руки, пересотанi товстими
жилами, лежали на вигнутих дерев'яних чепiгах, наче прикованi, а схилене
костисте тiло пiд косим промiнням надвечiрнього сонця скидалося на гору.
Мiцний дядько Кузьма, мiцний, як дуб. Колись, кажуть, нiхто з
старосiльських парубкiв не мiг подужати його. Та й тепер сам перекида║
хуру гною, а плуг одною рукою викида║ на воза.
- Агов! - гука║ переднiй плугатар, що вже вийшов на суголовок. -
Кiнчаймо. Субота ж, скоро до церкви покличуть.
- I то правда, - вiдгуку║ться iнший. - Усього не переробиш.
- Та й пан бiльше не заплатить, хоч ти тут i до само┐ пiвночi слiпай.
На старосiльськiй царинi, що бралася рiденькими сутiнками, орачi
побачили гурт людей i спинились. Посеред гурту слiпий кобзар торкав
пальцями струни бандури, тихо спiвав надтрiснутим голосом, а йому
пiдтягував хлопчик-поводар.

Ой летiла качечка, в очеретi впала,
А в мiсяцi у лютому панщина пропала.
Пiшла вона, повiялась темними лугами,
А за нею вражi пани бiжать з ланцюгами.

До гурту пiд'┐хав на баскому конi лановий. Перехнябився в сiдлi i
приклав вижолоблену долоню до вуха. На нього нiхто не звертав уваги -
слухали.

Пiшла собi, повiялась, аж луги тряслися,
А за нею дармо┐ди: "Матiнко, вернися!"
- Не вернуся, не вернуся, - та вiдповiда║,
- Мордували ви крiпакiв...

- Досить! - одiрвав лановий руку вiд вуха i висмикнув з халяви нагая. -
Зараз же забирайся звiдсiля, старцюго! Верзе, паливода, всiляке...
Вiн люто приострожив коня, i той звiвся переднiми копитами прямо над
людськими головами. Але нiхто не рушi┐в з мiсця. Кузьма метнувся до коня,
схопив за вуздечку i поставив його на всi чотири.
- Чого треба? - гнiвно запитав напасника. - Завiтав божий чоловiк...
Таких сам господь велить не чiпати, а ви... Ми ж не в загонi.
- Не в загонi... - схопився лановий за слово. - А воли стоять посеред
дороги. Чому не загнали у двiр?
- Нiчого з ними не станеться. Заженемо. пдьте собi з богом та миром.
Агей там, хлопцi!
Орачi пiшли до волiв. Кузьма покликав Павла.
- Що, дядьку?