"Микола Сиротюк. Забiлiли снiги (Укр.)" - читать интересную книгу автора - А ║гда?
- пда. - А поносят? - Приносять. - А iжденут? - Така страва. Панська. - А рекут? - Рiчка. - А зол? - Ох i пуцьверiнки ж ви! Золiйник, золiльник, золiйник, або просто - жлукто для золiння полотна. - А глагол? - Iм'я святого. - А лжуще? - Так назива║ться горiлка, нiби наш первак. - А мене радi? - Ну, радi, радiснi, щасливi. - А яко мзда? - Кухарка. - А як звести всi цi слова докупи, щоб зрозумiти? - Вони й так при купi, i розумiти дуже просто: сидить собi святий Глагол на березi рiчки, Якомзда приносить йому багато лжущi та iжденуту, а вiн хилить чарку за чаркою, закушу║ i блаженству║, наче на небесах. - Хiба ж святi п'ють горiлку? - Ого, ще й як! Усi пиячать - i боги, i попи, i дяки, i нашi вчителi. - То ж кров Христова. - Христова. Я не раз куштував ту кров, коли мiй тато готував причастя. - Щось тут нiби не те, - вага║ться Бодяк. - Для чого Глаголовi жлукто? - Не Глаголовi, а Якомздi. Вона не тiльки куховарить, а й пере шмаття святим. Бiдна жiнка. Сам Глагол дудлить первачок, а вона, сердешна... - От ти казав: сидить на березi... Хiба на небi ║ рiчки? - Не знаю, - чесно зiзна║ться Любинський. - Нащо воно тобi, все оте? Одтарабань заповiдь по книжцi та й амiнь. - А як спектор запита║? А отець Агафон? - Мели що-небудь, тiльки голосно, без запинки, зводь очi д'горi i хрестися. - Вони ж знають. - За те ┐м великi грошi дають. Не такий я йолоп, аби задарма... Добре тому Глаголовi, розсiвся, цмулить, обжира║ться, а в мене кишки дрiбушечку витанцьовують, ┐сти хочу, аж у головi макiтриться. Ткаченко бере приятеля за руку. - Ходiмо в мiсто. Я маю рубель, щось перехавкнемо. - Нi, Матюшо, давай трохи поспимо або перекинемось у святцi, потiм пообiда║мо, а надвечiр заглянемо до трактиру. - Хай буде по-тво║му. Вони обнялися й поплентали в iнший бiк подвiр'я, а Грабовський та Бодяк знову взялися до дiла. Тепер роль екзаменатора виконував уже Павло. - Перша заповiдь блаженства? - Блаженнi нищi┐ духом, яко тих ║сть царствi║ небесне. |
|
|