"Микола Сиротюк. Забiлiли снiги (Укр.)" - читать интересную книгу автора

i слово в слово, буква в букву. Третя заповiдь?
- Не при║мли iменi господа бога тво║го всу║...
- Восьма?
- Не кради.
- Ясно, хоч усi крадуть.
- Цього в книжцi не сказано.
- Треба б сказати, бо кожен силку║ться обiкрасти свого ближнього. Наш
смотритель, гомонять, новi сорочки й штани, призначенi для учнiв, пустив
набiк, а нас одягнув у торiшнi, старi й полатанi. I не бо┐ться кари божо┐.
Ну, пiшли далi. Заповiдь дев'ята?
Але дев'яту заповiдь Павло не встиг проказати, бо пiдiйшли Любинський i
Ткаченко. Обидва веселi, без книжок, зошитiв, з вербовими прутиками в
руках. Мугикають, передражнюючи малюкiв:

Аз, буки, хлiба в руки.
Та на пiч, та в куток.
Дайте хлiба ще шматок,
Щоб нажертись до розпуки.

- Ри║те город науки? - пита║ Грицько.
- Потроху.
- Рийте, дурнi, рийте, скорше рила позатуплюються. Хочете стати
розумнiшими за всiх? А дзуськи. Один спробував. Був такий Сазон Куць.
Завжди йшов першим. Четвертий клас кiнчав. Уже наставився поцупити зразу
все - i атестат, i похвальний лист, i промоцiю.
- Промоцiю?
- Така бомага. Ще важливiша, нiж похвальний лист. Нiби рекомендацiя в
семiнарiю. Щоб, значить, приймали безпремiнно, не дуже допитуючись - з
нього, мовляв, вийде колись не лише ритор чи фiлософ, а й богослов.
- Це хто?
- Дiдько ┐х зна║. Кажуть, ║ такi в семiнарi┐. От, значить, i Сазон
силкувався доскочити ┐х. Не вийшло. На випускних iспитах зарiзали.
- Зарiзали?
- Не насправдi, а запитаннями. Вiн нiби не мав наравствено┐ зр║лостi.
- Як це?
- Значить, не наравився ┐м, то й забили його всiлякими питаннями i
залишили на повторний. Не витримав того Куць та й врiзав дуба вiд розриву
серця зразу ж по екзаменi з богословiя. Отож дивiться, хлопцi. I
пам'ятайте: блажен тiльки той, кого обрящет бдяща. Не _напинайтесь,
║пiскопами все ┐дно не станете. Що зубрите?
- Зараз переходимо до заповiдей блаженства, - вiдповiв Бодяк. - Слухай,
Грицю, ти вже давно в училищi. Поясни нам дев'яту заповiдь блаженства.
- Яку?
- Оцю: блаженнi┐ ║сте, ║гда поносят вам, i iжденут, i рекут всяк зол
глагол на ви, лжуще мене радi: радуйтеся i веселiтеся, яко мзда ваша многа
на небесах[4].
Любинський глянув на безхмарне небо i розсмiявся.
- Чого ж тут не розумiти? Все ясно. Радуйтеся, веселiться.
- А ║сте?
- Ну, ┐сте.