"Василь Шевчук. Григорiй Сковорода (Укр.)" - читать интересную книгу автора

французький музика ти репетиру║ш deine barbarischen Lieden!
Рвонувши з рук бандуру, вiн розмахнувся i вдарив нею об бильце лiжка.
Ничипiр кинувся до капельмейстера, але Григорiй вмить заступив йому
дорогу.
- Бандуру розбити можна, - промовив стримано, - а пiсню - зась.
- Ха-ха! - скривився капельмейстер. - Який то пiсня, то примiтив!
- Роздайся, море, - жаба лiзе! - хмикнув Ничипiр.
- Was sagst du? Я - жаба, я? - на┐жився пихатий нiмець. - Гей, хто там!
- гукнув, метнувшись до дверей.
Запахло смаленим. Пiдбiгши до капельмейстера, Григорiй легенько взяв
його пiд руку.
- Це брат у третьому його сiятельства Розумовського... - прошепотiв,
кивнувши на Ничипора.
Нiмчай хапнув повiтря ротом, пробурмотiв щось злякано i, поклонившись
Долi, шмигнув у дверi...
- Чого регочешся? - спитав Ничипiр, тримаючись за шапку-бирку, яку
зривав шалений вiтер.
- Згадав, як ми пошили в дурнi нiмця.
- В Санкт-Петербурзi?
- Еге.
- Ну й дременув кудлай напудрений! - гукнув Ничипiр. Тим часом вiтер
зiрвав його облiзлу шапку i покотив у поле. - Держи, держи!
Вiн кинув вiжки, зiскочив iз воза й побiг за шапкою.
- Ти гавкай, гавкай!
- Тю-тю!
Смiялися на всiх возах. А довгоногий хорт Вишневського рвонув iз карети
i, припустивши навперейми, схопив злощасну бирку й роздер на клаптi.
- Не журися, пан полковник звелить нову пошити, - почав утiшати
Сковорода, коли Ничипiр вмостивсь на возi i взяв ремiннi вiжки.
- Бог дасть, не встигне... - похмуро буркнув Доля i закричав: - Вйо,
вйо,соколики!
Григорiй не став розпитувати, що означають його слова. Вiн бачив сам,
душею чув, що в земляковiм серцi визрiвав якась рiшучiсть, якась нова,
незнана сутнiсть-сила. Напередоднi великих змiн, великих зрушень людина
завжди немов оновлю║ться i розквiта║ буйно усiм найкращим i найвеличнiшим.
Ничипiр Доля не мав нi вроди, нi золотих, нi волi. У нього був лише
чарiвний голос, який йому дiстався в спадщину вiд батька-матерi, вiд
солов'┐в чорнуських, що наспiвали, нащебетали ┐м жагу кохання. I вiн
спiвав. Спiвав i вчора, i позавчора. Але сьогоднi з його грудей лилась
рiка мелодiй, журби, печалi, радостi. Ось i тепер - сидить, заплющив очi й
увесь бринить, мов жайворонок:
Ой у полi билинонька колиха║ться...
Казав Вишневський, що той голштинець сам вихваля║ нинi малоросiйськi
пiснi та думи, а з бандуристами сердешний носиться, як iз порцеляновими.
Ще б пак! Iмператриця одного з них за вiртуозну гру нагородила не
чим-небудь - дворянством.
Вона якась таки химерна, ця вседержителька... Одного робить шляхтичем,
а тисячi - рабами, бидлом. Каже, що любить палко Малоросiю, ┐┐ пiснi, ┐┐
культуру, душу, а славнiй Лаврськiй друкарнi вже стiльки рокiв не вiльно
щось друкувати, крiм отих книжок, якi вже вийшли в Санкт-Петербурзi або