"Валерiй Шевчук. Дim на горi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

дотанцювали вони танець, то розiйшлися без жалю: ┐й тiльки туфлi
нагадували про нього, а вiн знову вiдчув ту ж таки свою теперiшню
приятельку-тугу.


5

Олександра любила прокидатись у залитiй сонцем кiмнатi. В глибинi дому
спiвав за роботою батько, могутнiй бородань iз чорними лискучими очима.
Вона слухала, як шурхочуть стружки, випадаючи з-пiд рубанка; мати гримiла
на кухнi посудом, готуючи снiданок. Бiлоснiжна постiль м'яко грiла, сонце
танцювало на пiдлозi, весь час мiняючись, - за вiкном рiс величезний дуб.
Кружляли в стягах срiбнi порошинки, вiд дзеркала вiдкинувся сонячний
зайчик i затремтiв нервово на стiнi. "Недiля, - подумала дiвчина, -
сьогоднi недiля!" пй щось заспiвало в серцi й засвiтилося; встала вона,
поспiвуючи отак, i вдяглася, а тодi помiтила, що поспiву║ ту ж таки пiсню,
яку мугиче в сво┐й майстернi батько. Стало дивно, що вiн працю║ i в недiлю
- ранiше шанував цей день надзвичайно. Врештi зарипiли дверi, в кiмнату
зайшла мати: висока, чорна й незмiрно худа - така, якою стане через
п'ятнадцять рокiв сама Олександра. Мати була засмучена, i на очах у не┐
висiли розсвiченi сонцем сльози.
- Це що, батько i в недiлю працю║? - спитала здивовано Олександра.
- Викону║ замовлення, - сумно вiдказала мати i сiла на стiлець. п┐
миттю залило сонце, видiливши на головi сивi волосини, якi бiло зажеврiли.
- Але ж i ранiше в тата була нагальна робота...
- То було ранiше, - вiдгукнулася мати. - Тодi нiхто не придирався. Сама
ж зна║ш: батько не годен працювати на фабрицi.
- Вже не можна мати майстерню?
- Приходили iз фiнвiддiлу, - сказала мати. - На нас наклали, дочко,
такий податок!..
У глибинi дому так само спiвав батько. Високий, рiвний голос, чистий, з
оксамитовими нотками, заповнював i цю кiмнату, де вони сидiли. Вiн майже
завше спiвав за роботою, i цей спiв завжди згадуватиметься Олександрi,
коли ┐й ставатиме важко... Залита сонцем, мати тихо сумувала на сво║му
стiльцi, а Олександрi незвiдь-чого стало любо, що все-таки воно ║, сонце,
i ║ вона, ота батькова пiсня.
- А менi, - пристукнула вона взутим черевичком, - на фабрицi зовсiм
добре!..
- Ми старi! - сказала мати, все ще сумуючи на тому сонячному стiльцi. -
3 iншого ми тiста, нелегко нам переiнакшуватися...
- А менi-от легко! - всмiхнулася Олександра.
- То й слава богу! - сказала мати. - Збира║шся куди?
- До Стефи, - сказала Олександра i раптом захвилювалася, хоч нiколи
ранiше не хвилювалася, збираючись до подруги. Здалося, що за вiкном
пролетiв величезний прозорий птах i зронив отой птах до не┐ голубе
пiреньце, "Що це воно вiдбува║ться зi мною сьогоднi?" - подумала вона.
Батько спiвав чудову, смутну пiсню, i Олександрi, слухаючи, здавалося,
що весь дiм просякнутий цi║ю мелодi║ю, як i сонцем. Весь дiм вiд того ста║
великий, просторий, i стiни його нiжно починають пахнути сосною.
- А тобi-от i турботи до нашо┐ бiди нема, - сказала мати. - Ходи-но