"Валерiй Шевчук. Дim на горi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Долучився мовчки до сво┐х хлопцiв i за хвилю став зовсiм як вони:
стояв, продаючи зуби, i роздивлявся на дiвчат. Перекидався жартами, i всi
з того смiялися. Були в них усiх задоволено-самовдоволенi лиця, i цвiркали
вони зневажливо пiд ноги: по ┐хньому ж ряду обережно проходжувалися очi
тих дiвчат, якi танцювали, i тих, кого до танцю не взяли.
Помiтив однi такi очi й пiшов просто на них, трохи ┐х злякавши, але
бiльше втiшивши. Схилив голову, простягаючи водночас руку. Дiвчина звелася
й тiльки торкнулася то┐ руки, як обезволiла й подалася назустрiч вже
безтямно. Пахло вiд нього шкiрою, тютюном, а часом i горiлкою, але тiк вiд
його важкуватого, майже чотирикутного тiла незбагненний струм. Дiвчина в
його руках ватiла, й не ставало ┐й повiтря, задихалась i починала
спотикатися, i тiльки те, що тримали ┐┐ такi залiзнi й пекучi долонi, не
давало ┐й втратити тямку. Волошковi очi тим часом вдивлялись в обличчя
обраницi з поважною увагою, i не було сили витримати той погляд. Тож
дивилася дiвчина на нього тiльки по-дiвочому - поверталась убiк, але
помiчала i волошковi очi, i тугу його. Пiд кiнець танцю i вiн, i вона
розумiли - це заважке для них випробування, отака спiльнiсть: йому дiвчина
не пiдходила, а вона не мала стiльки сили, щоб до нього пристосуватися.
Знову стояв серед хлопцiв, курив i дивився крiзь сизий дим на
танцiвливий тлум i на тих, хто в нього не втрапив. Жваво грала музика,
поволi опускалася на дерева й землю прохолодна нiч, сiючи велику й важку
росу. Згиналося пiд тим тягарем листя, завмирало пелюстя, i мовчки несла
на собi всю ту випалу воду трава. Свiт завмирав i затихав, тiльки валували
вiд Путятинки собаки, голосили весело й печально мiднi труби з
присмоктаними до них пiтними чоловiками.
На Миколу блимнула зелена блискавиця - власниця виточених нiжок i
туфель, роблених його руками, впiзнала його мiж гуляючих парубкiв,
заслонених хмарою сизого диму. Була одягнена ошатнiше й вишуканiше, i
хвиля диму бiля Миколи стала щiльнiша - курив вiн швидше й запальнiше.
Ловив у юрбi власницю зелених очей, точених нiжок i роблених його руками
туфель - вiдчайдушна думка визрiвала в ньому. В цей час дiвчина
вiдiрвалася вiд партнера, худого й високого, з прилизаним до голови чорним
волоссям. Партнер спробував пiти за нею, але його вiдтiснили iншi пари, що
розходилися на мiсця. Дiвчина стала за стовбуром дерева i втирала пiт, i
там, за стовбуром, ┐┐ i знайшов Микола. Схилив голову й простяг руку, вона
повагалася, перш нiж згодитися, але його туфлi ще й досi наповнювали ┐┐
хвилюванням, тож махнула кучерявою голiвкою й подала руку. Була мило
вражена струмом, що потiк вiд шевця. Вони попливли в юрбi, важкий,
чотирикутний хлопець з духом, що хвилював, i який сам хвилювався, i
струнка, холодна та врiвноважена красуня. В не┐ вистачило сили зирнути
йому в очi, але i ┐й, такiй холоднiй, стало боязко - волошковий вогонь
обпiк ┐┐. Але на плечах дiвчина носила повну льоду голiвку: вiддавалася
танцю, а водночас посмiювалась iз себе, бо що сказав би той, той i той,
коли б вони й справдi стали парою. "Ах, боже мiй! Я танцювала з тим, хто
шив менi туфлi!" - скаже подружцi, i вони похихотять вволю...
Волошковi очi тим часом вдивлялись ув обличчя обраницi з тою-таки
напруженою увагою, але чим далi, тим холоднiше й прикрiше. Щось темне
побачив вiн у тiй чудовiй голiвцi, застигле й морочне. Глуха темiнь
плавала довкола невеличкого мозку, маленьке серце билося пiд чудовим
персом, але було воно кам'яне. Миколина сила почала гаснути, а коли