"Валерiй Шевчук. Дim на горi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

3

Сталося так, що найкращий майстер модельного взуття Першо┐ взутт║во┐
фабрики Микола Ващук утратив спокiй: його почало нестримно вабити до осiб
жiночо┐ статi. Не мiг навiть розважно зняти мiрку з елегантних нiжок, що
довiрливо щодня простягалися до нього. Оперiзував тi нiжки вузькою,
складеною з газети, стьожкою, звично надриваючи в потрiбному мiсцi, i той
струм, що мимовiльно випромiнювали тi нiжки, несамохiть зроджував струм i
на вiдповiдь. Елегантнi нiжки вiдходили геть, несучи на собi слiди його
пальцiв, i чим далi вони вiдходили, тим чiткiше проявлялися гарячi й
тремтливi плямки на шкiрi. Таке вiдчуття не згасало в тих нiжок довго, i
вони дивом дивувалися:
що то за чар такий особливий у тих репаних шевцiвських пальцях, адже
досi швець для них - все одно що туфлi. Зрештою, й так не порiвняти: туфлi
- це якiсть куди вартнiша. Тi нiжки сердилися на незбагненну свою
надчутливiсть, вiдтак ставали поступливiшi перед натиском кавалерiв
справжнiх. Але навiть ув обiймах у справжнiх кавалерiв чули вони легкий i
запаморочливий запах шкiри i той вогонь, що передався ┐м вiд того
незвичайного шевця. Коли ж приходили вони на примiрку, ┐х зустрiчав
той-таки швець, а коли iнший, то потай невдоволилися а чи й просили через
знайомих, щоб робив ┐м роботу таки вiн. Знову повторювалося те саме, i
знову вiдчували вони чарiвний струм, потiм горiли тим нiжкам ступнi, i
йшли вони геть, наче по приску ступали, - похитувався ┐м перед очима
зелений, дивний i широкий свiт. Очi ┐хнi каламутнiли, а дорога, якою йшли,
блакитнiла, i перед кожною мимовiльно заквiтали палкi волошковi очi.
Здавалося, наповнювалася тими волошковими очима цiла вулиця, весь свiт
через те волошковiв - нiжки нервово стукотiли закаблуками по кам'яних
плитах хiдникiв, мимохiдь розсилаючи i вiд себе струм, що його так
несподiвано набралися.
В такi днi не однi нiжки згодилися вийти замiж, а кiлька легковажнiших
утратили глузд на превелику втiху сво┐м не менш легковажним кавалерам.
Дiвчата плакали потiм вночi, i снилося ┐м щось чудне, ┐х отвережував
тiльки ранок, зате не раз потiм згадуватимуть вони те запаморочення, яке
так негадане зробило ┐х кволими й немiчними.
Сам Микола переймався також цим настро║м. Кожна з тих нiжок
випромiнювала тепло, яке входило в нього, як молоко. Вiн думав тодi про
всiх фабричних дiвчат: тих, що на процесi, i тих, з iндпошиву, сотнi очей,
усмiшок, носiв, пiдборiдь та щiк пропливало перед його зором, але жодне не
дiймало так, як умiв дiймати тi ж таки очi, пiдборiддя й нiжки вiн сам.
Хмiльне молоко переповнювало його, особливо вночi, i не мiг вiн спати -
оточували його сотнi нiжок у лискучих туфлях його власно┐ роботи: всю силу
й неспокiй виливав вiн у роботу. I виходили з його рук зовсiм не схожi на
iншi туфлi, незбагненний чар струмував iз них, наче вони фосфоризували. Тi
туфлi мандрували на виставки, i коло них незмiнне спинялися юрби жiнок,
якi очi видивляли на те диво, а кожна подумки вдягала на ноги.
Тiльки невелика кiлькiсть щасливих справдi одягала тi туфлi на ноги,
цiлий свiт тодi ┐м пiдхилявся, i доки ходили вони в тих зачарованих
туфлях, доти збирали на себе безлiч поглядiв, а довкола них самих пливав
незвично збуджуючий дух шкiри i ще чогось чого й не назвеш: тiльки
найсмiливiшi признавалися, що це не покида║ ┐х дух того незвичайного