"Улас Самчук. На тведiй землi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

О! Ще населення... Люди. Законно i справедливо, це мало б бути те
основне, але моя вулиця, зо всiма ┐┐ прерогативами, людьми не була
перевантажена, а тi, що були, не конче висувалися на кiн ┐┐ дiяльности i
творилося враження, що це здебiльшого жiнки i переважно старшого вiку,
можливо трохи затiненi домашнiми звiрятами. Можливо, це вулиця пенсистiв,
iдилiйний притулок залишених батькiв, яких дiти, давно вилетiли з цього
теплого гнiзда i розлетiлися по широких просторах турбулентно┐ землi
канадсько┐... За вийнятком хiба одного симпатичного шотляндця з його не
менше симпатичною, перманентно вагiтною, французькою дружиною, та ┐х
пречудовими, округленькими, замурзаними п'ятьома дiтьми. Нашi старшi панi
дивилися на це незвичне видовище з вибухом страху й здивування. Як i
звiдки вони тут з'явилися? Тi зворушливi малi сотворiння, якi кожного
ранку, гарно вимитi i причесанi, висипалися гурточком - малi - меншi i
найменшi, вiд шости до двох рокiв, на вулицю i верталися звiдти, часто пiд
вечiр, замурзанi i розхристанi, нiби вони весь той день працювали на
копальнi вугiлля. Що вони десь там робили, що ┐ли, нiхто цим не цiкавився
i в загальному вони нагадували тих реклямних експертiв бруду, на яких
звичайно покликаються фiрми пральних порошкiв.
Для мене цей мальовничий виводок спричиняв багато при║мности, особливо
той найменший його представник, маленький, розкарякуватий, бiлоголовий
хлопчик, який звичайно не встигав за сво┐ми старшими друзяками i був
змушений наздоганяти ┐х, притримуючи сво┐ штанята, дуже часто наповненi
чимсь таким, що спричиняло йому виразну непри║мнiсть. Зворушувала його
особиста iнiцiятива i недоторкальнiсть, що запевняло йому повну
незалежнiсть дiяння. Нiхто збоку, за винятком ┐х матерi, не втручався до
┐х довiрочних справ.
Найближчою мо║ю сусiдкою з правого боку, була елегантна, неодружена,
горда мiс рокiв тридцяти з пишним червоним волоссям, яка носила завжди
моднi капелюхи i мала забавного, кудлатого, сiрого йоркширського пуделя.
Вона жила зi старою, завжди хворою, бурчливою матiр'ю та молодим
пристойним племiнником, студентом медицини, який мав новеньке авто кольору
кави, що постiйно стояло на вулицi перед будинком. Вона була незвичайно
чемна, офiцiйно товариська, зайнята лиш собою i сво║ю посадою у однiй
летунськiй компанi┐ i вийнятково не зацiкавлена сво┐м зовнiшнiм
господарством, особливо сво┐м задвiрком, який зарiс кленовим га║м, де
водилися оси i де знайшли сво║ постiйне примiщення пара скунксiв. Вечорами
звiдти доносились концерти котiв, а часом повiвало не зовсiм при║мним
запахом.
Сусiдкою злiва, була старша, солiдна панi, вдова, яка займала
невеличкий будинок зi скляним ганком, разом зi сво┐м, рокiв вiсiмнадцяти,
сином, акробатом якогось цирку i малою, рокiв п'ятнадцяти, дочкою ученицею
"гай - скул". Вона не мала нi собак, нi котiв, але мала темно - синього,
не зовсiм нового, "Меркурiя", яким часто кудись ви┐жджала, була помiтно
заклопотана, але не дивлячись на це, старанно плекала свiй невеличкий,
скелястий квiтничок i тим самим творила радикальну протилежнiсть до мо║┐
сусiдки зправа.
А ще... ще крiм цього багато iнших сусiдiв, чи радше сусiдок, таких i
iнших, переважно солiдних пань, напевно з цiкавим минулим, при зустрiчi з
якими ми дуже чемно i привiтливо вiталися, мiнялися враженнями про погоду
i розходилися кожне сво║ю дорогою. пх напевно iнтригувала моя поява у