"Юрий Павлович Сафронов. Огненный водопад (Фантастические рассказы на украинском языке)" - читать интересную книгу автора

- Що за бiс! - вилаявся капiтан "Чайки". - Ця брила лiзе просто на
нас!
Мiсяць виглянув iз-за хмари, й одразу стало свiтло. Тепер ясно було
видно, що загадковий предмет має форму зрiзаного конуса iз опуклими
днищами. Вiн не плив по рiчцi, а вiльно летiв над її поверхнею, не
торкаючись води.
- На вертолiт не схоже. Можливо, новий якийсь? - здивувався капiтан. -
Невже вони не бачать наших вогнiв? Летять просто на нас. Помахай-но їм
лiхтарем, а то наштовхнуться!
Помiчник помахав. Та це не тiльки не сповiльнило руху летючого
громаддя, а навпаки, здавалось, прискорило його. За одну мить воно
опинилося перед самим носом буксира й зависло непорушно над ним.
- Ви що, послiпли? - закричав капiтан у рупор, вiдчайдушно махаючи
руками, звертаючись до невидимого екiпажу летючого предмета. - Вiдчалюйте!
Давайте заднiй хiд!
Проте дивний предмет не рухався. На його поверхнi капiтан помiтив
опуклi лiнзи, розташованi через рiвнi промiжки. Поверхнi лiнз виблискували
при мiсячному свiтлi. Здавалося, що зрiзаний конус, наче жива iстота,
пильно розглядає буксир, мовби небачене диво. Так тривало декiлька хвилин.
Капiтановi стало трохи моторошно...


V

Жодна людина на Землi не могла б сказати в цю мить про дивний зрiзаний
конус, який ширяв над поверхнею рiчки.
Жодна людина на Землi навiть не мала уявлення про ту планету, з якої
конус було послано на Землю. її неможливо було роздивитися нi в який
найсильнiший телескоп - так далеко була вона вiд Землi. її мешканцi
називали свою планету Лтець. Потрiбнi були довгi роки за земним
лiточисленням для того, щоб посланий iз Лтецi зрiзаний конус досяг поверхнi
нашої планети.
Чому саме на Землю, а не на якусь iншу планету вирiшили послати
лтецяни свiй корабель? Невже Земля так дуже вiдрiзняється вiд iнших
численних планет рiзних зоряних систем, що саме вона повинна була
зацiкавити розумних лтецян?
Так, вiдрiзняється, й дуже сильно. Точнiш, стала дуже вiдрiзнятися вiд
них вiдтодi, як на нiй настало XX столiття, коли люди, навiть не пiдозрюючи
про це, повiдомили про своє iснування всьому космосовi.
Люди, що проживали на Землi до нашої ери, побудували велетенськi
кам'янi пiрамiди, якi збереглися досi й дивують усiх своїми розмiрами. Та
цi гiгантськi споруди не можна було помiтити навiть з Мiсяця. Минули вiки.
Люди стали обробляти обширнi площi на планетi, засiваючи їх корисними
рослинами. Змiнилось сезонне забарвлення поверхнi планети, та цю змiну
хтозна, чи можна було розрiзнити навiть з поверхнi Марса. Настало XX
столiття. З'явились радiо- й телевiзiйнi станцiї величезної потужностi.
Електромагнiтнi коливання вирвалися за межi планети й полинули в космос.
Вони несли з собою численну iнформацiю, вони вмiщували в собi усi новини,
вони говорили всiма мовами, вони плакали й смiялися, спiвали й голосили,
погрожували й жартували, вони повiдомляли всiм, що на Землi живе