"Юрий Павлович Сафронов. Огненный водопад (Фантастические рассказы на украинском языке)" - читать интересную книгу автора

Чадаз побачив, як Щехс зрiзав тепловим променем високу рослину. Через
кiлька хвилин на Лтець були переданi мiкрофотографiї клiтин деревини, її
хiмiчний склад i багато iнших даних.
- Вуглець! - захоплено вигукнув астроботанiк, потираючи руки. - Я так
i знав! Я передбачав це! Вуглець - це чемпiон у своїй справi. Вiн i тiльки
вiн може давати мiльйони рiзноманiтних сполук. Вуглець i вода - ось основа
нескiнченного розмаїття живого свiту!
З такою ж легкiстю Щехс зробив хiмiчний аналiз грунту. Потiм,
слухняний сигналам логiчної системи керування, вiн пiднявся вище дерев.
Лтецяни побачили на екранi широку стрiчку рiки, що блищала при мiсячному
свiтлi. Щехс полетiв до неї i невдовзi на екранi з'явилося зображення
буксира з двома вогниками - червоним i зеленим - на бортах. Вiн поволi
просувався рiчкою.
- Що це? Жива iстота? Механiзм? - запитав Чадаз астробiолога.
- За зовнiшнiм виглядом важко сказати, - ухилився той вiд прямої
вiдповiдi. - Рiзноманiття форм живих iстот величезне i у нас на Лтецi. Цей
предмет самостiйно пересувається по водi, має температуру вищу за
довколишнє середовище, клiпає вогнями... Деякi живi iстоти на Лтецi також
свiтяться.
- Що передбачає програма для Щехса?
- Аналiз.
- Ми вирiшили долю цього предмета двадцять п'ять рокiв тому, -
задумливо сказав Чадаз. - Боюся, що це було не найкраще рiшення, та ми вже
нiчого не можемо виправити...


VII

Вартовий на мосту вже давно звернув увагу на дивну сцену з буксиром,
що вiдбувалася бiля мосту посеред рiчки.
До нього долинали схвильованi вигуки капiтана i його помiчника. Вiн
бачив i химерний конусоподiбний предмет, що заважав пересуванню буксира.
Таке вiн спостерiгав уперше. Та й чути нi про що подiбне йому не
доводилося. Руки мимоволi скинули з плечей гвинтiвку. Вiн намагався добре
роздивитися, хто ж саме напав на буксир. "А можливо, винен не той, хто
нападає, а команда буксира? - майнула думка. - Нi, зброю в хiд пускати
рано. Треба ще з'ясувати".
Хвилина йшла за хвилиною. Буксир вiдносило течiєю все ближче й ближче
до мосту.
Тепер вартовому було добре видно, що на палубi рiчкового судна
пiднялася вся його нечисленна команда. Вигуки капiтана i його помiчника
пiдняли усiх на ноги. Люди стояли на борту i щось голосно кричали конусовi,
що летiв на них. Розбiрливих фраз вартовий чути не мiг. До нього долинали
тiльки загальний гамiр i окремi слова. Видно, команда збентежилась не на
жарт. Конус пiдлiтав до буксира все ближче й ближче...
I раптом з-пiд опуклого днища конуса рiзко вискочили два блискучi
металевi стержнi з загнутими гачками-зубцями на кiнцях та зi скреготом
уп'ялися в нiс буксира. їх страшна хватка була така сильна, що сталева
обшивка буксира прогнулася i трiснула в кiлькох мiсцях. Буксир хитнуло з
корми на нiс. Хтось iз команди не втримався на ногах i впав на палубу.