"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора СТУПа повiльно, нiби знехотя, почала пiднiматися угору.
З кожною хвилиною вона зменшувалася у розмiрах. Зрештою перетворилася на маленьку чорну цятку. Незабаром щезла i цятка. Лише з синього, чистого неба все ще долiтав урочистий i трiшечки сумний марш. ПОВЕРНЕННЯ Горобцi, здається, вимерли. Учасники хору Аристарха, мов тi сновиди, з ранку до ночi тинялися вулицями. Мурка не злазила з даху. Вона, схоже, зовсiм вiдмовилася вiд їжi. Навiть собаки - i тi перестали валувати. - Як там наша бабуся? - по сто разiв на день запитувала Таня, i її смутний погляд зупинявся на покрiвлi далекого будиночка, що стояв на узлiссi. - I чого б я ото так переживав? - пiдкреслено бадьорим голосом вiдгукувався Василь. - Та вони ж там... ого-го! Ось побачиш, нiчого з ними не станеться. Ось побачиш! - Якби ж то можна було їх ще хоча б раз побачити, - зiтхнула Таня. - Та, мабуть, вже нiколи цього не буде. Вони, мабуть, полетiли назавжди. Степан похмуро вiдмовчувався. Лише тепер вiн зрозумiв, яким дорогим для нього став Аристарх... Сьогоднi, як i завжди, друзi зустрiлися бiля рiчки. Вони досхочу - П'ятий день, як про них нiчого не чути, - мовби сама до себе озвалася Таня. - Ну й що з того? - вiдказав на те Василь. - От ще! Вiчно б їй панiкувати. Проте цього разу в його голосi вже не вчувалося колишньої впевненостi. Зненацька в кущах щось зашарудiло, i на берег вийшов здоровенний чорний кiт з хокейним шоломом на головi. - Аристарх! - заволав Степан. Вiн кинувся до кота i, не втримавшись, обняв його з такою силою, що той аж кавкнув. - О! - вигукував Василь. - О! А я що вам казав? А ви не вiрили! Так, це був Аристарх. Але який вiн мав жалюгiдний вигляд! Розкошланий, виснажений, весь в гулях i подряпинах, вiн швидше скидався на тiнь того Аристарха, з яким хлопцi попрощалися п'ять днiв тому. Ще бiльше постраждав хокейний шолом. На ньому взагалi не було неушкодженого мiсця. - Дiсталося ж тобi, - спiвчутливо зауважив Степан, коли радiсть вiд зустрiчi трохи вляглася. Аристарх щось нявкнув i потерся головою об його колiно. Кiт i не приховував, який вiн щасливий, що повернувся. Променистими очима дивився вiн на друзiв i муркотiв, мов трактор, що вперше вийшов на поле. - Ну, розказуй, як ви там жили, - зажадав Василь. - Мабуть, доброго чосу їм дали, га? - Няв, - вiдказав Аристарх. - Що? - не зрозумiв Василь. - Що ти сказав? |
|
|