"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

Василь недовiрливо втупився в Аристарха.
- А ти той... ти часом не закохався? - поцiкавився вiн.
Аристарх лише пирхнув у вiдповiдь.
- До чого ж ти брутальна людина! Навiть коли я i закохався - що з того?
I яке тобi до всього дiло? Невже такому шановному, як я, котовi
забороняється годинку-iншу посидiти на даху i поспiвати своїх улюблених
пiсень?
- От-от! - жваво пiдхопив Василь. - В нього вже, бачте, улюбленi пiснi
завелися! Чи не вiд Мурки навчився?
Аристарх нагороїжився.
- Ще одне слово, - повiльно почав вiн, - i я за себе не вiдповiдаю...
Василь замовк i вiдiйшов на всяк випадок подалi. Видно було, що
Аристарх жартувати не збирається.
Коли Степан нарештi дiстався додому, батьки вже закiнчували вечеряти.
- Де тебе носить цiлими днями? - розгнiвано запитала мама. - Хочеш, щоб
я взялася за лозину?
- Я... - почав було Степан, проте несподiвано за нього заступився
батько.
- Ну навiщо ти таке кажеш, - докiрливо зауважив вiн матерi. - Вони ж не
байдикують, як деякi. Сьогоднi вранцi я проїжджав неподалiк вiд лiсу i
бачив, як вони працювали. Нiчого не скажеш, молодцi хлоп'ята!
- Та хiба я проти, - вже спокiйнiше продовжувала мама. - Я про iнше.
Мене турбує, що вiн зовсiм перестав їсти. Все котовi своєму вiддає.
- I нiчого не все, - заперечив Степан. - Коли хочеш знати, ми разом з
ним...
- О! - у розпачi вигукнула мама, - Вони, здається, вже привчилися
хлебтати з однiєї миски!
Батько розсмiявся. Мабуть, вiн уявив собi, як це у них виходить.
Зненацька вiн посерйознiшав i сказав:
- Трохи не забув. Михайло Олексiйович поставив на правлiннi питання про
те, що Ядвiзi Олiзарiвнi треба збудувати в Горобцях хату...
Степана мов пружиною пiдкинуло з стiльця.
- Ядвiзi Олiзарiвнi? Хату?
- Так, саме хату, - пiдтвердив батько. - Грiх, мовляв, такого лiкаря
випускати з нашого села. Тож передай їй, що на зиму може перебиратися до
Горобцiв.
- Ура-а! - заволав Степан. - Оце здорово!
- Ти куди? - запитала мама i спритно вхопила сина за комiр. - А
вечерятиме хто?
- Ну, як ти не розумiєш? Це ж така новина! Я розповiм про неї Василевi
i Танi! А потiм ми збiгаємо до Ядвiги Олiзарiвни...
- Встигнеться, - голосом, що не терпiв заперечень, зауважила мама. -
Поки не повечеряєш як слiд - нiкуди й кроку не ступиш. I що це за манера
така - бiгти з двору, дивлячись на нiч?
Довелося сiсти за стiл. А пiсля вечерi батько увiмкнув телевiзора. Саме
демонструвався цiкавий мультфiльм, i Степан подумав, що нiчого не трапиться,
коли про цю новину друзi дiзнаються трохи згодом.
Але трохи згодом виявилося, що Василь ще не повернувся з центральної
садиби. Танi теж не було вдома. Вона побiгла до Ядвiги Олiзарiвни.
- Ну хiба ж так можна? - ремствувала баба Марiя. - Старiй жiнцi - i