"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора Василь недовiрливо втупився в Аристарха.
- А ти той... ти часом не закохався? - поцiкавився вiн. Аристарх лише пирхнув у вiдповiдь. - До чого ж ти брутальна людина! Навiть коли я i закохався - що з того? I яке тобi до всього дiло? Невже такому шановному, як я, котовi забороняється годинку-iншу посидiти на даху i поспiвати своїх улюблених пiсень? - От-от! - жваво пiдхопив Василь. - В нього вже, бачте, улюбленi пiснi завелися! Чи не вiд Мурки навчився? Аристарх нагороїжився. - Ще одне слово, - повiльно почав вiн, - i я за себе не вiдповiдаю... Василь замовк i вiдiйшов на всяк випадок подалi. Видно було, що Аристарх жартувати не збирається. Коли Степан нарештi дiстався додому, батьки вже закiнчували вечеряти. - Де тебе носить цiлими днями? - розгнiвано запитала мама. - Хочеш, щоб я взялася за лозину? - Я... - почав було Степан, проте несподiвано за нього заступився батько. - Ну навiщо ти таке кажеш, - докiрливо зауважив вiн матерi. - Вони ж не байдикують, як деякi. Сьогоднi вранцi я проїжджав неподалiк вiд лiсу i бачив, як вони працювали. Нiчого не скажеш, молодцi хлоп'ята! - Та хiба я проти, - вже спокiйнiше продовжувала мама. - Я про iнше. Мене турбує, що вiн зовсiм перестав їсти. Все котовi своєму вiддає. - I нiчого не все, - заперечив Степан. - Коли хочеш знати, ми разом з ним... хлебтати з однiєї миски! Батько розсмiявся. Мабуть, вiн уявив собi, як це у них виходить. Зненацька вiн посерйознiшав i сказав: - Трохи не забув. Михайло Олексiйович поставив на правлiннi питання про те, що Ядвiзi Олiзарiвнi треба збудувати в Горобцях хату... Степана мов пружиною пiдкинуло з стiльця. - Ядвiзi Олiзарiвнi? Хату? - Так, саме хату, - пiдтвердив батько. - Грiх, мовляв, такого лiкаря випускати з нашого села. Тож передай їй, що на зиму може перебиратися до Горобцiв. - Ура-а! - заволав Степан. - Оце здорово! - Ти куди? - запитала мама i спритно вхопила сина за комiр. - А вечерятиме хто? - Ну, як ти не розумiєш? Це ж така новина! Я розповiм про неї Василевi i Танi! А потiм ми збiгаємо до Ядвiги Олiзарiвни... - Встигнеться, - голосом, що не терпiв заперечень, зауважила мама. - Поки не повечеряєш як слiд - нiкуди й кроку не ступиш. I що це за манера така - бiгти з двору, дивлячись на нiч? Довелося сiсти за стiл. А пiсля вечерi батько увiмкнув телевiзора. Саме демонструвався цiкавий мультфiльм, i Степан подумав, що нiчого не трапиться, коли про цю новину друзi дiзнаються трохи згодом. Але трохи згодом виявилося, що Василь ще не повернувся з центральної садиби. Танi теж не було вдома. Вона побiгла до Ядвiги Олiзарiвни. - Ну хiба ж так можна? - ремствувала баба Марiя. - Старiй жiнцi - i |
|
|