"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

переднє колесо свого велосипеда. Не iнакше як мати послала його до
центральної садиби. Степан вже збирався крикнути Василевi, аби той купив
заодно i пiстони для Степанового iграшкового пiстолета. Але тут його погляд
спинився на руденькiй дiвчинцi. Це була Таня, онука старої i хворої сусiдки
баби Марiї.
Таня робила вигляд, нiби сама з собою грається посеред вулицi у класи.
Але кого-кого, а Степана їй не обдурити. Вiн добре знає, що Таня чекає
саме на нього. Бiльше їй гратися було нi з ким.
Степан втягнув голову у плечi i зачаївся мiж гiлками. Бо до такої
причепи, як Танька, навiть реп'яхам далеко. Колись баба Марiя умовила
Степана як старшого провести її онуку до школи i назад - хай, мовляв,
вивчить дорогу, а тодi вже сама по нiй ходитиме. Згодився Степан, провiв
Таньку раз, другий, та так i до цього часу не може вiд неї вiдкараскатися. I
не лише по дорозi до школи чи назад. Не встигне ще й дзвоник продзеленчати
на перерву, - а Танька наче вродиться пiд дверима його класу. В класi,
звичайно, смiшки, всiлякi бруднi натяки щодо жениха та нареченої... В такi
хвилини Степан скреготав зубами, мов пилка об залiзо, пiк ракiв i ледь не
кидався на однокласникiв з кулаками.
А Таньцi хоч з гармати стрiляй.
Хоча... коли б то вона була схожа на Iринку Чубаченкову, що сидiла за
першою партою i була круглою вiдмiнницею. Тодi вiн, можливо, i не так пiк би
ракiв.
А Танька все стрибала та й стрибала посеред вулицi. I, нiби ненавмисне,
все ближче пiдбиралася до Степанового подвiр'я. Нарештi зупинилася бiля
паркана, кинула швидкий погляд на будинок, на город та садок, побачила
Степана на вишнi i зробила вигляд, нiби дуже здивувалася.
- А я думала, що тебе немає вдома, - сказала вона. - Хочеш, допоможу?
Степан хотiв було сказати, щоб Таня не сунула свого носа до чужих
справ. Проте завважив, який погляд вона кинула на вишнi, i стримався. У баби
Марiї таких не було.
- Лiзь, - дозволив вiн. - Тiльки ж гляди менi, не загрими з дерева.
Вiдповiдай потiм за тебе! А я поки що iншими справами займуся.
Власне, нiяких особливих справ у Степана не було. Хiба що долити води у
бочку та погодувати курчат. А за цей час Таня з горою наповнила вiдро.
- Все? - запитала вона.
Степан мимоволi зiтхнув.
- Якби-то все, - признався вiн. - З них ще й кiсточки треба виймати!
- Тодi неси шпильку, - скомандувала Таня. I це був перший у цьому роцi
випадок, коли Степан послухався її.
Швидко працювала Таня. I вправно. Степана аж завидки взяли. Кiсточки
вилiтали з вишень, наче кульки пiд час лотереї "Спортлото", що показували по
телевiзору. Просто кулемет, а не Танька... Звичайно, станеш кулеметом, коли
на твоїх руках хвора бабуся. Колись баба Марiя попала на буряках пiд град,
застудилася, i з того часу нiяк не може розiгнутися.
- Як там твоя баба? - запитав Степан. - Вона що, вже так i не
випрямиться?
Таня вiдкинула з чола пасмо волосся i сказала:
- Михайло Олексiйович вважає, що надiї вже нема.
- А вiн не помиляється?
Таня похитала головою.