"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора - Еге, так ми й накинемося на цю бурду! - насмiшкувато вiдгукнувся
Василь. - А раптом ви щось пiдсипали в неї? Нi, краще обiйдемося без вашого обiду. Ядвiга Олiзарiвна спересердя пожбурила свою порцiю далеко в кущi. - Все одно ви колись та виберетеся звiдтiля. Зголоднiєте, чи спрага замучить. - Ну, коли то ще буде! - безтурботно вiдгукнувся Василь. - За той час все може трапитися. - Що саме? - Ну... хоча б хтось iз дорослих надiйде. - Не сподiвайся, тебе вiн не побачить. Я знову все заховаю вiд стороннього ока. - То й ховайте. А ми знову щось придумаємо. Правда, Стьопо? ЗВIЛЬНЕННЯ А Степан в цей час уважно приглядався до СТУПи. На перший погляд, це була звичайнiсiнька собi старовинна ступа, яку вiн не раз бачив у районному музеї. Хiба що добре вiдполiрована i покрита лаком. Не вистачало лише товкача, чи як вiн там називається. Того, чим товчуть зерно. Та вiн i не потрiбен - виїмок в цiй СТУПI видовбано не для того, аби щось товкти... От лише невiдомо, як нею керувати. Нiде не було нi важелькiв, нi кнопок. Гладенькi, до блиску зачовганi стiнки, таке ж гладеньке дно... Невже ця СТУПа й справдi слухається одного лише чарiвного слова? невеличку заглибину. А в нiй - три химернi сучки, що швидше скидалися на маленькi гачечки для одежi. Пiд ними виднiлися такi ж вiдполiрованi бугорки. Iншим часом Степан, можливо, не звернув би на них нiякої уваги. Але тепер вiн одразу ж здогадався, що вони для чогось потрiбнi. Степан хотiв було перевiрити свiй здогад на дiлi, проте вчасно схаменувся. Ще, чого доброго, доторкнешся до них - i одразу ж опинишся в якомусь тридесятому царствi чи iншому негарному мiсцi. А Василь все ще завзято сперечався з Ядвiгою Олiзарiвною. Аристарх прислуховувався до тiєї суперечки з неприхованою цiкавiстю. - Град - це ще не страшно, - казала стара чаклунка. - То лише квiточки. А от що ви робитимете, коли я накличу на вашi голови грозову блискавку? - Так-так, саме блискавку! - жваво пiдхопив Аристарх. - I вiд вас тодi лише мокре мiсце залишиться. Тобто я хотiв сказати - жменька попелу, - виправився вiн. - I вiд вашої СТУПи теж, - уточнив Василь. - На чому тодi ви лiтатимете? Аристарх спантеличено почухав лапою за вухом. Ядвiга Олiзарiвна теж знiяковiла. - Можна обiйтися й без блискавки, - сказала вона через якусь хвилину. - Я краще на вас напущу... - А, вигадки це все, - зневажливо махнув рукою Василь. - Все одно нiчого ви нам не зробите. Ядвiга Олiзарiвна образилася не на жарт. - Який же ти нечема, - сказала вона. |
|
|