"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

- Еге, так ми й накинемося на цю бурду! - насмiшкувато вiдгукнувся
Василь. - А раптом ви щось пiдсипали в неї? Нi, краще обiйдемося без вашого
обiду.
Ядвiга Олiзарiвна спересердя пожбурила свою порцiю далеко в кущi.
- Все одно ви колись та виберетеся звiдтiля. Зголоднiєте, чи спрага
замучить.
- Ну, коли то ще буде! - безтурботно вiдгукнувся Василь. - За той час
все може трапитися.
- Що саме?
- Ну... хоча б хтось iз дорослих надiйде.
- Не сподiвайся, тебе вiн не побачить. Я знову все заховаю вiд
стороннього ока.
- То й ховайте. А ми знову щось придумаємо. Правда, Стьопо?


ЗВIЛЬНЕННЯ

А Степан в цей час уважно приглядався до СТУПи. На перший погляд, це
була звичайнiсiнька собi старовинна ступа, яку вiн не раз бачив у районному
музеї. Хiба що добре вiдполiрована i покрита лаком. Не вистачало лише
товкача, чи як вiн там називається. Того, чим товчуть зерно. Та вiн i не
потрiбен - виїмок в цiй СТУПI видовбано не для того, аби щось товкти...
От лише невiдомо, як нею керувати. Нiде не було нi важелькiв, нi
кнопок. Гладенькi, до блиску зачовганi стiнки, таке ж гладеньке дно... Невже
ця СТУПа й справдi слухається одного лише чарiвного слова?
Степан ще раз гарненько все обдивився i майже бiля самого дна помiтив
невеличку заглибину. А в нiй - три химернi сучки, що швидше скидалися на
маленькi гачечки для одежi. Пiд ними виднiлися такi ж вiдполiрованi бугорки.
Iншим часом Степан, можливо, не звернув би на них нiякої уваги. Але
тепер вiн одразу ж здогадався, що вони для чогось потрiбнi.
Степан хотiв було перевiрити свiй здогад на дiлi, проте вчасно
схаменувся. Ще, чого доброго, доторкнешся до них - i одразу ж опинишся в
якомусь тридесятому царствi чи iншому негарному мiсцi.
А Василь все ще завзято сперечався з Ядвiгою Олiзарiвною. Аристарх
прислуховувався до тiєї суперечки з неприхованою цiкавiстю.
- Град - це ще не страшно, - казала стара чаклунка. - То лише квiточки.
А от що ви робитимете, коли я накличу на вашi голови грозову блискавку?
- Так-так, саме блискавку! - жваво пiдхопив Аристарх. - I вiд вас тодi
лише мокре мiсце залишиться. Тобто я хотiв сказати - жменька попелу, -
виправився вiн.
- I вiд вашої СТУПи теж, - уточнив Василь. - На чому тодi ви
лiтатимете?
Аристарх спантеличено почухав лапою за вухом. Ядвiга Олiзарiвна теж
знiяковiла.
- Можна обiйтися й без блискавки, - сказала вона через якусь хвилину. -
Я краще на вас напущу...
- А, вигадки це все, - зневажливо махнув рукою Василь. - Все одно
нiчого ви нам не зробите.
Ядвiга Олiзарiвна образилася не на жарт.
- Який же ти нечема, - сказала вона.