"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора - По очах твоїх, - вiдказала бабуся. - По очах багато що можна
прочитати... То я тобi одну травичку дам. Пий її зранку замiсть чаю - i через тиждень хворобу як рукою знiме. - Дякую вам, бабусю. Тiльки я бiльше звик довiряти науковiй медицинi. Так що навряд чи допоможуть вашi трави. Вони ж, мабуть, без заклинання не дiють? Старенька загадково посмiхнулася. - Чому це не дiють? Дiють, ще й як! От одну з таких травок я тобi зараз винесу. Коли вона почала пiднiматися по сходах, Степан пошепки нагадав батьковi: - Не забудь її запитати про вчорашнє. Добре? КОТЯЧЕ ВЧЕНЕ IМ'Я Старенька немовби почула, що вiн сказав. Вона зупинилася бiля дверей i, нiбито щось пригадавши, похитала головою. - Дивнi якiсь у вас тут мiсця. Загадковi. Ми з Аристархом вчора увечерi тiльки-тiльки вляглися - як щось загуло в димарi. Потiм хтось затупцював бiля порога i почав сам з собою розмовляти. Виглянула я в вiконце, обiзвалася - нiкого немає. Ледве прилягла - знову кроки, знову голоси. З чого б це? I вона докiрливо поглянула на дiтей, нiби пiдозрiвала, що це їхня витiвка. Не дочекавшись вiдповiдi, зникла за дверима. Через якусь хвилину в другiй. - Ось тобi вiд ломоти, синку, - сказала вона Степановому батьковi. - А в цьому глековi - холодна водиця, настояна на цiлющих травах. Вгамовує спрагу i бадьорить. Та ви не соромтеся, пийте просто з глека! Степанiв батько з настороженою цiкавiстю зазирнув до глечика, для чогось понюхав його i зробив маленький ковток. По тому в задумi поцмокав губами i припав до глека вже по-справжньому. - Пречудова водиця, - похвалив вiн через хвилю i передав глечика Танi. - Всерединi нiби прохолоднiше стало. I м'ятою пахне... - Золототисячником також, - додала Таня, витираючи вуста. - I звiробоєм. I шалфеєм. I сон-травою. I ще чимось, тiльки менi здається, що ця трава в наших мiсцях не росте. Старенька з неприхованим зацiкавленням поглянула на неї. - Молодець, онучко, - сказала вона по паузi. - Така маленька, а вже розумiєшся на травах. - Ще б пак, - втрутився Василь. - В неї баба теж травами цiкавиться. Тiльки вони їй не дуже допомагають. Як зiгнуло її колись, то й до цього часу не розiгнеться. Старенька спiвчутливо похитала головою. - То справа тонка, - зауважила вона. - При такiй хворобi потрiбно чимало трав одразу. I не тiльки тутешнiх... Пробачте, дорогi гостi, я б з радiстю пригостила вас чимось смачним, та, на жаль, у нас iз Аристархом немає нiчого, окрiм хлiбця. Може, ще водицi вип'єте? Степанiв батько вдарив руками об поли. |
|
|