"Владимир Григорьевич Рутковский. Гостi на мiтлi (укр.) " - читать интересную книгу автора

- По очах твоїх, - вiдказала бабуся. - По очах багато що можна
прочитати... То я тобi одну травичку дам. Пий її зранку замiсть чаю - i
через тиждень хворобу як рукою знiме.
- Дякую вам, бабусю. Тiльки я бiльше звик довiряти науковiй медицинi.
Так що навряд чи допоможуть вашi трави. Вони ж, мабуть, без заклинання не
дiють?
Старенька загадково посмiхнулася.
- Чому це не дiють? Дiють, ще й як! От одну з таких травок я тобi зараз
винесу.
Коли вона почала пiднiматися по сходах, Степан пошепки нагадав
батьковi:
- Не забудь її запитати про вчорашнє. Добре?


КОТЯЧЕ ВЧЕНЕ IМ'Я

Старенька немовби почула, що вiн сказав. Вона зупинилася бiля дверей i,
нiбито щось пригадавши, похитала головою.
- Дивнi якiсь у вас тут мiсця. Загадковi. Ми з Аристархом вчора увечерi
тiльки-тiльки вляглися - як щось загуло в димарi. Потiм хтось затупцював
бiля порога i почав сам з собою розмовляти. Виглянула я в вiконце,
обiзвалася - нiкого немає. Ледве прилягла - знову кроки, знову голоси. З
чого б це?
I вона докiрливо поглянула на дiтей, нiби пiдозрiвала, що це їхня
витiвка. Не дочекавшись вiдповiдi, зникла за дверима. Через якусь хвилину
вийшла на ганок з пучком сухої трави в однiй руцi i закiптюженим глечиком -
в другiй.
- Ось тобi вiд ломоти, синку, - сказала вона Степановому батьковi. - А
в цьому глековi - холодна водиця, настояна на цiлющих травах. Вгамовує
спрагу i бадьорить. Та ви не соромтеся, пийте просто з глека!
Степанiв батько з настороженою цiкавiстю зазирнув до глечика, для
чогось понюхав його i зробив маленький ковток. По тому в задумi поцмокав
губами i припав до глека вже по-справжньому.
- Пречудова водиця, - похвалив вiн через хвилю i передав глечика
Танi. - Всерединi нiби прохолоднiше стало. I м'ятою пахне...
- Золототисячником також, - додала Таня, витираючи вуста. - I
звiробоєм. I шалфеєм. I сон-травою. I ще чимось, тiльки менi здається, що ця
трава в наших мiсцях не росте.
Старенька з неприхованим зацiкавленням поглянула на неї.
- Молодець, онучко, - сказала вона по паузi. - Така маленька, а вже
розумiєшся на травах.
- Ще б пак, - втрутився Василь. - В неї баба теж травами цiкавиться.
Тiльки вони їй не дуже допомагають. Як зiгнуло її колись, то й до цього часу
не розiгнеться.
Старенька спiвчутливо похитала головою.
- То справа тонка, - зауважила вона. - При такiй хворобi потрiбно
чимало трав одразу. I не тiльки тутешнiх... Пробачте, дорогi гостi, я б з
радiстю пригостила вас чимось смачним, та, на жаль, у нас iз Аристархом
немає нiчого, окрiм хлiбця. Може, ще водицi вип'єте?
Степанiв батько вдарив руками об поли.