"Игорь Росоховатский. Бiлi звipi (Повiсть)" - читать интересную книгу автора

нього спиною.
Невдовзi i жерця знайшли у храмi мертвим з раною на потилицi.
Звiр зник...
Це i є, як стверджує iсторик Ертаун, перше свiдчення про бiлих
звiрiв.
Я вирiшив перевiрити його твердження. Для початку необхiдно було
зiбрати i систематизувати свiдчення очевидцiв про зустрiчi з бiлими
звiрами, впевнитись у їхнiй достовiрностi, потiм порiвняти їх мiж
собою.
Але подiї розвивалися надто швидко, моя праця не встигала за ними.
Бiлi звiрi почали з'являтися всюди - на дорогах, у селищах. Вони вже
нападали не на окремих осiб, а на групи людей.
Мене ввели до урядової комiсiї. Я виїхав у мiсцевiсть, де було
зареєстровано кiлька таких нападiв. Нас супроводжували сотня солдатiв
i провiдники-мисливцi.
Невдовзi провiдники знайшли лiгво бiлих звiрiв i влаштували
облаву. Я мiг на власнi очi пересвiдчитися, що чутки про невразливiсть
i хитрiсть бiлих звiрiв дуже перебiльшенi. Щоправда, самиця
силкувалася вiдвести мисливцiв подалi вiд лiгва, але так само чинять
i iншi тварини. Однак солдат, що застрелив її, стверджував згодом,
нiби погляд самицi був не звiрячий, а осмислений. Та чи можна вiрити
солдатовi, бабуся якого походила з племенi чафхiв?
Одного з дитинчат бiлих звiрiв менi вдалося привезти додому. Про
висновки комiсiї доповiли зiбранню жерцiв, а вони оповiстили про них
народ. Панiка трохи зменшилась.
О, якби я мiг передбачити майбутнє!"

- А що коли це були зовсiм не звiрi? - пошепки мовив Тiм,
округлюючи прозорi очi-крижинки й зводячи рiдкi брови.
- Хто ж тодi? - безвинно спитав Семен.
- Вiн пише "небеснi" й твердить, що. вони з'явилися з космiчного
апарата, - невпевнено почав Тiм, введений в оману тоном товариша,
- крiм них, якщо вiрити свiдченням, в апаратi нiкого не було.
Виходить, вони самостiйно керували кораблем. Фатальна помилка могла
таїтися в тому, що їх вважали за звiрiв.
- Невже? От молодчина! I як це ти одразу збагнув? - захоплено
вигукнув Семен.
Цей бурхливий слововилив насторожив Тiма. Вiн вiдповiв трохи
ображено:
- Ти сам не раз казав, що не можна так просто вiдкидати навiть
найневiрогiднiшi гiпотези...
Семен примружився i похитав головою:
- Щось ти став надто вразливим. А може, я й. справдi в захватi
вiд твоєї прозорливостi? До того ж i у фантастичних романах писали,
як тi, кого вважали за звiрiв, виявилися розумними iстотами. I навiть
дуже розумними...
- I як у тих, кого вважали за розумних iстот, з-пiд шоломiв
виднiлися довгi вуха, - спалахнув украй ображений Тiм.
Семенове обличчя лишалося спiвчутливо доброзичливим. Темнi, майже
чорнi очi посвiтлiшали, в них мовби вiдчинилися вiконця. Здавалося,