"Игорь Росоховатский. Бiлi звipi (Повiсть)" - читать интересную книгу автора

невблаганно вкорочувало моє життя, але тримало на ногах i давало змогу
працювати.
Чотирьох крихiтних бiлих звiренят ми принесли в селище i помiстили
в загородки, обнесенi з усiх сторiн сплетеними гiлками колючого
чагарника лиху - єдиної рослини, якої бiлi звiрi не їли i, як я
з'ясував, до якої намагалися навiть не наближатися. Одне звiреня я
годував корою з дерев i листям, другому до рослинної їжi додавав
м'ясо, третьому давав лише м'ясо, а в загородку до четвертого, якого
теж годував м'ясом, помiстив ще й величезну сульгiпу.
Першого ж дня воно спробувало напасти на неї, але подолати її
не змогло. Вночi воно двiчi нападало на неї, неодмiнно пiдкрадаючись
ззаду, але обидва рази сульгiпi пощастило вивернутися. Втроє бiльша
за нього, вона бiгала по загородцi, силкуючись вискочити з неї,
врятуватися вiд страшного сусiда, якого могла б звалити одним ударом
лапи. До ранку сульгiпа знесилилась i зголоднiла. Мабуть, втомилося
i бiле звiреня. Воно згорнулося в кутку i, здавалося, спало.
Насторожено поглядаючи на нього, сульгiпа пiдкралася до кормушки.
Запах їжi дражнив її i примушував забути про небезпеку. Але тiльки-но
сульгiпа дозволила собi захопитися їжею, до неї майнула бiла
блискавка. За одну мить усе скiнчилось.
Наступного дня ми впустили у загородку ще двi сульгiпи. З ними
звiр упорався набагато швидше й помiтно додав у зростi й вазi. Тепер
вiн був уже бiльшим за будь-яку сульгiпу.
За цей же час контрольнi звiренята, рахуючи й того, якому давали
м'ясо, але не дозволяли полювати, росли дуже повiльно, не швидше за
дитинчат сульгiпи.
Можна було вважати з'ясованим, що бiлий звiр збiльшується в
розмiрах не поступово, а стрибками, етапами, i цi етапи пов'язанi
не просто з одержанням їжi, а з певною їжею i певним способом її
добування.
Чому найбiльш ласою частиною є для них потилиця жертви? Можливо,
саме там є речовина, що прискорює їхнє зростання, дає додаткову
енергiю?
Лишалося провести заключнi дослiди - визначити, яка саме речовина,
що є в потиличнiй частинi, стимулює рiст бiлого звiра. Я здогадувався,
що то за речовина. Та чи вистачить у мене часу i сил, щоб пiдтвердити
свiй здогад?"

Семеновi захотiлося уявити, яким був учений, що залишив цi записи.
Вiн почав лiпити в уявi його портрет з уривкiв спогадiв, iз забутих,
загублених, розкиданих по закутках пам'ятi деталей iнших портретiв.
Лоб - широкий, з залисинами... Густi брови... Прямий нiс з чiтко
вирiзьбленими нiздрями... Але до таких нiздрiв не пiдходить такий
нiс... Спершу Семен замiнив нiздрi на меншi... Тепер нiс не пасував
до лоба. Тодi вiн змiнив форму носа, зробив його з горбочком, а нiздрi
взяв попереднi. Для гармонiї довелося пiдвищити лоб... Так обличчя
мало бiльш природний вигляд.
Семен робив у своїй пам'ятi пiдстановки i перестановки, як
кримiналiсти роблять це на фотороботi. Старанно вибрав губи - твердi,
рiвно окресленi й трохи примхливi... Чому примхливi? Чому вони