"Юрий Мушкетик. Обвал (Укр.)" - читать интересную книгу авторавдi║ш.
- Пошуруй, може, ще когось знайдеш (мене рiзонуло "пошуруй", я нiколи не чув од Люби такого слова). - А до того свого однокурсника сходи обов'язково. Заступник мiнiстра! Щоправда, вiн не по навчальнiй, а по курортнiй частинi. Все одно - заступник. - Люба зна║ втричi бiльше за мене. Розвiдслужба у не┐ поставлена на широку ногу. Чого не зробить мати для свого сина! - Може, запроси його на лiто до себе? На виноград i грушi. - Кого, ректора? - Не клей дурня. Миколу. Все-таки вчилися разом. Навiть жили в однiй кiмнатi. На такiй висотi чоловiк! - Нашим виноградом можна тру┐ти мишей... - Це ж тiльки привiд. Не забудь поздоровити його з орденом. - З яким орденом? - уже щиро здивувався я. - Та я ж тобi показувала газету. Нагородили групу лiкарiв. Його - орденом "Знак пошани". - Це ж - три мiсяцi тому. - Нiчого. Ти ж його вiдтодi не бачив. - I треба йому нашi запросини, якщо вiн вiдав курортами. - А може... Для цi║┐... екзотики. Твое дiло запросити. Я мовчу. Я не знаю, як менi бути. Може, справдi поздоровити Миколу? Але ж це принизливо. Коли нагородили - не поздоровляв, а тепер, як став потрiбним... Засмоктало пiд серцем. Починаю сердитись, воднораз менi ста║ соромно. Не знаю чому. Щось тут не гаразд. Чи в мо┐х думках, чи в тому, про що думаю. Мабуть, у мо┐х думках, у менi самому. Я не заздрю великим, тим, що на портретах у коридорах медичних установ та сторiнках височинi. А от успiхи живих, надто декого з тих, з ким учився, мене iнодi дратують. Миколинi, зокрема.- Мабуть, через те, що я не вiрю в його подвижництво i в його талант. Був хитреньким пронозливим студентиком i висунувся на пустомельствi. Правда, на буряки, на крос зголошувався першим, ще й iнших закликав. Першим виступав пiсля доповiдей на зборах. А патологоанатомiю складав тричi. Може, я помиляюся щодо Миколи Поляка? Може, я чогось не добачив у ньому або вiн змiнився? Я ще заздрю Iгорю Хворостяному, але то iнша заздрiсть, то - таки талант од бога, i членкора йому дали не за вправи у красномовствi. Колись i я лелiяв честолюбив! мрi┐. Колись i я сподiвався... А нинi заспоко┐вся. Якимись нiкому не вiдомими чуттями збагнув, що оце - моя вища точка: кандидат медичних наук, головлiкар мiсько┐ лiкарнi. Головлiкарство менi нав'язали. Я знаю, що воно повисло на менi гирею, але несу його, як хрест. Як ото кажуть - гидко ┐сти, шкода кинути. Ще можна б напружитися, потягнути з себе жили, i виборов би докторську! Пiд пенсiю. Щоб отримати диплом, вправити його в рамку, повiсити на стiнi й показувати внукам. Дивiться, шибеники, ┐жте манну кашу, й ви такими будете. Докторська дисертацiя вже нiчого не додасть. Лiпше б написати та опублiкувати ще кiлька статей. Менi чогось трохи не вистачило. Як тому стрiльцевi, що так нiколи й не виконав норму майстра. Кулi лягають у вiсiмки, дев'ятки... Не вистача║ однi║┐ одинички. Але в тому-то й рiч, що ота одиничка варта iнших сотень i тисяч. Так само стрибуновi не вистача║ кiлькох сантиметрiв до заповiтно┐ цифри. I не вистачить. Бо тодi б одразу всi стали чемпiонами. Я втямив це й собi i заспоко┐вся. Проте це не означа║, що я опустив руки i вiдклав гвинтiвку. |
|
|