"Юрий Мушкетик. Крапля кровi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

отаких лизалося на площi, на виду у всiх. Тьху, гидота.
- А якщо по-справжньому коха║, - Олег здвигнув бровами, густо
почервонiв. - У нас у школi диспут був... I штани... Тепер такi у всiх,
навiть у артистiв.
Прокiп Гордiйович пильним поглядом видивився на сина. Вперше той
заговорив про любов, та ще й отак.
- Якщо вже на виду - то коха║ не по-справжньому. А штани... Мода, сину,
смикала за холошi мо┐х штанiв за мiй вiк разiв зо три. От пам'ятаю
черевики... Колись у селах чоботарi шили тiльки гостроносi. Мiськi джигуни
брали за них нашого брата на висмiхи. Просто тут треба, щоб не тiльки
гарно, а й зручно, практично.
- Ти гада║ш, за кого вони нас мають? - хитро примружився Олександр
Кiндратович, радий, що розмова побiгла такою стежкою. - За печерних
жителiв. Я чув, один отакий, як оце сьогоднi, казав батьковi: "Ти, пахан,
темний, мов антрацит". Отака ┐хня фiлософiя: вiджили, вiдстали.
- Ну, ви - вченi. - Олег кришив на кашу виделкою котлету, мiшав з
макаронами. - Але ж декотрi не розумiють... Хiба не нам летiти на Венеру,
не нам обчислювати криву ракети. Тобто я не за себе...
- А певно, - перепинив Холод. Суперечка потягнула у вир i його. Вiн
говорив запально i водночас не квапливо. Вiдчувалася багаторiчна звичка
викладача. - Але якщо виходити з цього, то ви повиннi заздалегiдь
примиритися з тим, що вашi дiти назовуть вас дурнями. Вони полетять на
Сатурн, Уран, а може, й далi. Насправдi ж... Дикун, котрий вперше
домiркувався висiкти iскру з каменя, такий же генiальний, як i винахiдник
ракети. Справа тiльки, так би мовити, в сходинках, в загальному рiвнi
людських знань. Тобто в тiм, який здобули всi разом. Знань i рiвня життя.
Себто скiльки кошту║ кiлограм хлiба й картоплi. Так от... Коли б сучасний
творець ракети розрахував i збудував ┐┐, але не знав, що в свiтi ║ вогонь,
вiн би поволiк свою ракету на прийомний пункт металолому. Просто вiн мав
попередникiв, котрi не дали згаснути iскрi отого дикуна. Кресало,
запальничка, магнето, сопло ракетного двигуна... Отож i виходить, що дикун
теж створив оцю ракету. А помiж ним i сучасним Головним конструктором,
опрiч Архiмеда i Цiолковського, ще стоять Дедал та Iкар, килим-лiтак,
суспiльна мрiя людства. I мудрi люди в майбутньому не забудуть i Головного
конструктора i килима-лiтака.
Холод не боявся, що син не зрозумi║ його. Дома вони часто ведуть
словеснi герцi. Це син зрозумi║. А от чи зрозумi║ iнше?.. Та й говорив так
Олег вперше. Професоровi здалося, що й не з сво┐х думок.
- Нам, коли хочуть нас налаяти, - впала в розмову Лiля, -кажуть: ви не
бачили смаленого вовка. Чи зна║те, мовляв, що таке голод, що таке
бомбардування? Неначе це заслуга тих, котрi знають.
- Це ти, Лiлю, правильно, - пристав на ┐┐ слова Прокiп Гордiйович. Але
одразу ж i заперечив. - Ти випустила ще одне-працю. Чи вiдомо вам, що таке
праця? Ще нi. I це таки не ваша провина. Але вам треба прагнути пiзнати.
Дикун працював, бо вiн помер би з голоду. Крiпак теж. А для нас праця: щоб
заробити на життя i щоб не виродитись духовно. Праця - це один з
суспiльних запобiжникiв, так само, як пошана до старостi, як приховування
од стороннiх сво┐х почуттiв. Розумi║ш, це так... - Але думка його
прямувала до iншого. В подивi помiтив, що моралiзу║, а не спереча║ться. -
...Нiби потреба нам, дiдам, поговорити i повчити вас, - скiнчив словесне