"Юрий Мушкетик. Крапля кровi (Укр.)" - читать интересную книгу автораотаких лизалося на площi, на виду у всiх. Тьху, гидота.
- А якщо по-справжньому коха║, - Олег здвигнув бровами, густо почервонiв. - У нас у школi диспут був... I штани... Тепер такi у всiх, навiть у артистiв. Прокiп Гордiйович пильним поглядом видивився на сина. Вперше той заговорив про любов, та ще й отак. - Якщо вже на виду - то коха║ не по-справжньому. А штани... Мода, сину, смикала за холошi мо┐х штанiв за мiй вiк разiв зо три. От пам'ятаю черевики... Колись у селах чоботарi шили тiльки гостроносi. Мiськi джигуни брали за них нашого брата на висмiхи. Просто тут треба, щоб не тiльки гарно, а й зручно, практично. - Ти гада║ш, за кого вони нас мають? - хитро примружився Олександр Кiндратович, радий, що розмова побiгла такою стежкою. - За печерних жителiв. Я чув, один отакий, як оце сьогоднi, казав батьковi: "Ти, пахан, темний, мов антрацит". Отака ┐хня фiлософiя: вiджили, вiдстали. - Ну, ви - вченi. - Олег кришив на кашу виделкою котлету, мiшав з макаронами. - Але ж декотрi не розумiють... Хiба не нам летiти на Венеру, не нам обчислювати криву ракети. Тобто я не за себе... - А певно, - перепинив Холод. Суперечка потягнула у вир i його. Вiн говорив запально i водночас не квапливо. Вiдчувалася багаторiчна звичка викладача. - Але якщо виходити з цього, то ви повиннi заздалегiдь примиритися з тим, що вашi дiти назовуть вас дурнями. Вони полетять на Сатурн, Уран, а може, й далi. Насправдi ж... Дикун, котрий вперше домiркувався висiкти iскру з каменя, такий же генiальний, як i винахiдник ракети. Справа тiльки, так би мовити, в сходинках, в загальному рiвнi Себто скiльки кошту║ кiлограм хлiба й картоплi. Так от... Коли б сучасний творець ракети розрахував i збудував ┐┐, але не знав, що в свiтi ║ вогонь, вiн би поволiк свою ракету на прийомний пункт металолому. Просто вiн мав попередникiв, котрi не дали згаснути iскрi отого дикуна. Кресало, запальничка, магнето, сопло ракетного двигуна... Отож i виходить, що дикун теж створив оцю ракету. А помiж ним i сучасним Головним конструктором, опрiч Архiмеда i Цiолковського, ще стоять Дедал та Iкар, килим-лiтак, суспiльна мрiя людства. I мудрi люди в майбутньому не забудуть i Головного конструктора i килима-лiтака. Холод не боявся, що син не зрозумi║ його. Дома вони часто ведуть словеснi герцi. Це син зрозумi║. А от чи зрозумi║ iнше?.. Та й говорив так Олег вперше. Професоровi здалося, що й не з сво┐х думок. - Нам, коли хочуть нас налаяти, - впала в розмову Лiля, -кажуть: ви не бачили смаленого вовка. Чи зна║те, мовляв, що таке голод, що таке бомбардування? Неначе це заслуга тих, котрi знають. - Це ти, Лiлю, правильно, - пристав на ┐┐ слова Прокiп Гордiйович. Але одразу ж i заперечив. - Ти випустила ще одне-працю. Чи вiдомо вам, що таке праця? Ще нi. I це таки не ваша провина. Але вам треба прагнути пiзнати. Дикун працював, бо вiн помер би з голоду. Крiпак теж. А для нас праця: щоб заробити на життя i щоб не виродитись духовно. Праця - це один з суспiльних запобiжникiв, так само, як пошана до старостi, як приховування од стороннiх сво┐х почуттiв. Розумi║ш, це так... - Але думка його прямувала до iншого. В подивi помiтив, що моралiзу║, а не спереча║ться. - ...Нiби потреба нам, дiдам, поговорити i повчити вас, - скiнчив словесне |
|
|