"Марина Медникова "Ой!" (киносценарий, укр.)" - читать интересную книгу автора

У вудкових рядах переважає народ статечний. Сидить собi, покурює,
струшуючи попiл на пiджаки з колишнього життя, на неголенi пiдборiддя, на
орденськi колодки пiд пожмаканими вилогами. Покурює i поглядає на свiт
нiякими, схожими на штучнi, очима над запаленими вiд вiтру i убогого
харчування щоками.
Бiля паркану, на ящиках з-пiд пляшок, вмостився дует: два дядьки непевного
вiку, один з гармошкою, другий з бубном i саморобною стукалкою. Не даючи
собi клопоту дотримуватися мелодiї, цей "Модерн токiнг" жалiбно спiвав:
"Милий, купi мiнє шляпу, я нє могу без нєй жить, єслi нє кулiш, заплачу i
перестану любiть. Всьо для тєбя я, родная, всьо для тєбя я куплю, только
нє шляпу, родная, сам бєз хуражкi хожу..."
Обiч дуету вирував людський потiк. У капелюх зрiдка падали пожмаканi
папiрцi. Це трохи додавало виконавцям натхнення. "Милий, купi мiнє плаття,
я нє могу бєз нєй жiть, єслi нє купiш, заплачу i перестану любiть. Всьо
для тєбя я, родная, всьо для тєбя я куплю, только нє плаття, родная, сам
бєз порток я ходю".
Цвiт базару, його окраса i гордiсть - саме черв'ячнi ряди. Старi сидухи,
беззубi, вичерпанi, як шурфи пiсля виконання плану, молодицi з обручками,
мов автомобiльнi шини, iз золотими переднiми зубами, їхнi сожитєлi i
сожи-тельницi їхнiх сожитєлєй. Як написали б у старовинному романi:
"Пришел дядя Николай Поликарпович с супругой в граденаплевом платье,
две-три мо-лоденькие девушки с большими бантами на головах, подруги
Настенькиньї театральньїе".
Впадала в око одна - ставна, повновидна, з яскраво пофарбованим, лискучим
на сонцi, золотим, аж бiлим, волоссям, укладеним у залаковану до твердостi
армованого залiзобетону фризуру. На її товстих, як дiверка, пальцях
врiзалися в бiле тiло масивнi кiльця з сапфiрами чи рубiнами, ми на цьому
погано розумiємося. Вуха вiдтягували золотi мусульманськi пiвмiсяцi на
палець завтовшки, а на бюстi погойдувався хрест, прип'ятий, як човен, до
шиї товстим золотим ланцюгом. Молодиця вправно манiпулювала манюсiньким
дерев'яним стаканчиком у купi червiв-опаришiв: пересипала їх,
любовно-обережно вибирала з купи смiття, перемiшувала, пiдкидаючи банку
з-пiд кiноплiвки, час вiд часу вигукувала: "Кому черви, черв'ячки, як
кабанчики, сама б їла, та грошi надо. Ану, кому черв'ячкiв, пiдходь, не
бiйся, не вкушу, а й вкушу, то не больно".

42
Культурному покупцевi у штормiвцi вона вправно скрутила кульочка, вкинула
туди один-два наперстки-стаканчики червiв, подивилася на решту, маленьку
купку на днi бляшанки, висипала туди ж, примовляючи: "На кльов, на улов,
на удачу". Ще й плюнула в кульочок. На рибальське щастя.
"Бум-бум-бум, тра-ля-ля-ля", - старовинною "катеринкою" вели своє народнi
спiваки: "Милий, купi мiнє дачу, я нє могу бєз нєй жiть, єслi нє купiш,
заплачу i перестану любiть. Всьо для тєбя я, родная, всьо для тєбя куплю.
Только не дачу, родная, сам под забором я сплю".
До столу молодицi пiдгрiбся миршавий добродiй, неголений, але в жилетцi
вiд габардинового костюма.
- Твой вопрос? - дiловито запитала вона. Покахикуючи в немитий кулак,
гонець щось хрипко пробурмотiв їй на вухо.
- Де? - вона огледiла ряди i побачила похмурого хлопця в старому