"Марина Медникова "Ой!" (киносценарий, укр.)" - читать интересную книгу автора

поцiлувати", а кожна наступна толерантно одказувала: "Брешеш, курво, бо
достойна". Довкола свистiла щiльна пилюга, ширяли уламки чогось знайомого,
а всерединi, в аеродинамiчнiй трубi смерчу, в його рурцi, де перебували ми
всi, крутило так сильно, що погляд нiчого не встигав зафiксувати достоту.
А музика, яка музика часу прийшла до нас. Справжня музика смерчу i
урагану. Голосна, як грiм небесний, i мелодiйна, як передсмертний крик у
джунглях. I всi, хто пiдступався до життя з молодими апетитами, молодими
лiньками, виплеканим молодим неробством та молодою жагою одного тiла до
iншого, линули i ринули до тiєї музики, як мушва у надвечiр'я на свiчку,
бо кожна клiтина волала, жадала, аби все життя стало всуцiль тiльки
солодким, i ще нiчого не знали про дiабет.
Мiнялися боги i їхнi капища, пiдносилися церкви i злiтали з постаментiв
пам'ятники, прощально вимахуючи вказiвними правицями та затискаючи в
безсилих кулаках кепки, щоб не загубити. Не життя, а казан з киплячою
олiєю: зверху рiвно, в серединi - не видно, а плюнь - зашкварчить, викине
пекучий протуберанець.
Слава Богу, що згадуванi iсторичнi подiї не зачепили наших героїв,
зайнятих перебiгом подiй побутових, i це дає нам право не конкурувати з
Джоном Рiдом i не дивувати свiт описами подiй, що потрясли усiх. Мiтинги i
демонстрацiї ще не докотилися до Тихих Вод, та й у столицi нашi персонажi
не балотувалися в депутати, не пiддалися масовому психозу переiнакшувати
чуже життя, покинувши занедбаним своє власне. Втiм, як змiнити свої власнi
долi

Марина МЕДНИКОВА. ОЙ1

41

на кращi, теж не знали, але що тi долi їх не влаштовували - це факт.
Розв'язати тугi вузли своїх iндивiдуальних проблем, навiть зубами, вони
сподiвалися ще одноосiбне, без груп пiдтримки i мегафонiв. Так, як
розв'язували ото люди щоразу проблему влiзти до автобуса чи на Яснi Зорi,
чи на Тихi Води: доки автобус не подано на автостанцiю, якось ще
новоприбулi стають за старопри-булими, утворюючи видимiсть культурної
черги. А коли автобус пiд'їхав - ратуйте, хто в Бога вiрує! Отож в
усталених традицiях нашої лiтератури i мистецтва маємо право старим
неноваторським робом, без прикрас, але й без очорнительства, розповiсти
про випадок у Тихих Водах. А хто захоче пересвiдчитися, чи не застарiла
наша кiноповiсть, то нехай сьогоднi ж пiде на автостанцiю i прощеться до
Тихих Вод. Хай прощеться, а ми на нього подивимось. I таким чином
закiнчимо преамбулу i перейдемо до амбули. Цоб-цабе.
Рибальський базар кишiв людьми i товаром. Далi вiд входу, обiч
асфальтованої дорiжки торгують вудками, "резинками", снастями, гачками,
грузилами, сiтками, "телевiзорами", блешнями - доведеними за дизайном i
досконалiстю до ступеня витворiв мистецтва знаряддями вбивства риб.
"Только для настоя-щiх рибаков - крючкi от дядi Мiшi". На такому
вишукано-хижому жалi не те, що сом, а й сам дядя Мiша виглядав би вельми
елегантно. При входi - ряди торговцiв червами. Довгими, червоними, що
ворушаться в купах гною на шматках полiетилену або газетних аркушах чи в
бляшанках з-пiд оселедцiв i кiнострiчок.