"Марина Медникова "Ой!" (киносценарий, укр.)" - читать интересную книгу автора

нiкуди не поспiшала. Операцiя пройшла невдало, завiдувачка вiддiленням
Вiра Родiонiвна заявила, що бiльше їй робити нiхто не вiзьметься, бо ...
Закинувши руки за голову, вперто стуливши губи, втупилась Валентина в
стелю i думала, ще й думала.
- Хто на амплiпульс, у восьму кабiну, - гукнули з кабiнету. Валька любила
фiзiотерапевтичнi процедури за те, що можна просто лежати на холодному
тапчанi за бiлою завiсою, а сестра прислуговує i робить тобi приємно
якоюсь дримбочкою по спинi. I ти їй нiчого не винна, бо вона на зарплатi.
Воно наче нiчого й не дає - поперек як болiв, так i болить. Треба весь
органiзм чистити, активоване вугiлля пити, якiсь пектини, а де ти їх у
бiса в Києвi знайдеш? Але як згадаєш, що час iти на процедури - гарний
настрiй. У життi замало безплатних радощiв.
Валька заплющила очi, кайфуючи пiд легкими дотиками медсестри, i почала
малювати подумки чергову картину. Точка зору - з лiтньої кухнi на двiр.

40
Все намальоване з подробицями, тут фарба на дверях облуплена, там на
.цвяху нечистий рушник з горя повiсився, на пiдлозi волохатi вiд бруду
пляшки. А двiр свiтлий, вогкий, бо слiпий дощ iде. Все мокре, обважнiле,
виноград лапатi вуха розвiсив. У забутий на дворi тазик - бульк, бульк,
бульк. На голих дротинах, де має сохнути перепране, важкi, тлустi,
блискучi, не краплини - дiаманти висять. А на порозi, дивлячись на дощ,
сидить наша собака Ладка, анi руш. Сидить трохи боком, чорна, вгодована,
вуха латинською У-вiкторiєю. А черево в неї прозоре, i в ньому
позгортувалися слiпими клубочками цуценята. Плавають у плацентi i думають,
що то весь свiт. Картина має називатися "Липень. Дощ".
ПАУЗА, або ПРОКЛЕЙКА
У нiй оголосимо читачевi, що перед ним - кiноповiсть. Щиро кажучи, мало
хто до ладу знає, що то є. Вiдомо, що сценарiй треба писати так, аби все
написане можна було побачити, а повiсть - хто як хоче. Отже, шановний
чительнику, коли ти подумки побачиш написане, то це - для кiна, а що
побачити не зможеш, то це написане для глибини свiтогляду. А кого
свiтогляди не цiкавлять, може смiливо пропустити їх, стежачи за сюжетом. 1
не ремствуйте: авторовi теж поговорити кортить, а не лише вмирати в
персонажах, як за соцреалiзму. I ще. Не чекайте тут нi химерiй, нi iнших
штучок-дрючок, з допомогою яких таланти рухали вперед лiтературу i
мистецтво в той час, як життя не змiнювалось анiскiльки, а iснувало в
формах навiть не подвижникiв-передвижникiв, а, мабуть, наскельних малюнкiв.
Наш фiльм почав складатися ще на початку епохи розвинутих негативiзму,
наплювативiзму, всеможливiзму. Час уже не стояв i не спливав, а шалено
мчав. Гнали його i пхали хмари слiв. Знаних i вперше почутих. Як ото смерч
пiдхоплює десь у тропiках крокодильчикiв чи пальмову гiлку з кокосом i
закидає їх у помiрковану клiматичну зону. У нас тодi до екзотичних
словечок ще придивлялися, ще не могли дiбрати змiсту, дивувалися з них,
але в широкому вжитку обходились звичними, похватними. Якi проте втрачали
змiст i кружляли в тiм смерчi разом з заморськими крокодильчиками
консенсусiв, марке-тингiв, плюралiзмiв рiдною соломою i половою. Той
тайфун мало не щотижня переносив нас з однiєї суспiльної формацiї до
iншої. I кожна попередня, як класична базарна торговка, завертала собi
спiдницю на голову i ляскала по сiдницi: "Ти мене недостойна ось куди