"Юрий Логвин. Слiди на плинфi (укр.)" - читать интересную книгу автора

Коли вони з дядьком повернулись │з далеких сонячних Обез│в │ йшли на
укл│н до городника, то побачили за паколлям предовгого тину мури Соф│┐
Свято┐, зведен│ не менш, як на дв│ косих сажен│. Мури згори накрит│
солом'яними кулями. ▓ ┐х згори притрусив перший сн│г.
Коли вони збиралися в далек│ Обези по золото, свинець │ м│дь, то будова
була велетенським мурашником, а гом│н стояв, плив зв│дс│ля над м│стом.
Тепер за паколлям тину не було колотнеч│, гомону, гуркоту, не рип│ли
вози, не дзвен│ли сокири й молотки. Т│льки в│д ям з вапном клубочилась густа
пара.
▓ все довкола засипав, зас│вав пухкий сн│г. Сн│г невагомим покривалом
огортав золоте, ще не опале листя, ховав у б│лому смарагдов│ стеблини ще
живо┐ трави. В│н тод│ зняв обезьку кошлату шапку │ зв│в до неба лице.
Прохолодн│ сн│жинки гамували лихоманку чекання... Ось зарип│ли ворота. Зараз
в│дкриються навст│ж, │ через них ви┐здять сани з болонками. А на болонках
позначки, поставлен│ його рукою. Повезуть ц│ болонки на Под│л, │ почне в│н
там складати ┐х у зруб на новому подв│р'┐.
А тут, у Верхньому М│ст│, на будов│ Свято┐ Соф│┐, на впорядкуванн│
подв│р'я │ служби, на виведенн│ Золотих вор│т проминуло б│льш н│ж три
десятил│ття його життя.
Клубочилась ┐дуча курява, а майстров│ згадалися тумани над │рп│нськими
болотами, як вони в такий туман переходять бродом на правий берег. Знов
згадалась золота подорож в Обези. Найщаслив│ша подорож його життя. У син│й
вод│ в│ддзеркалення крутобокого, наче │з золотих дошок, бойового човна
варязького. С│чуть золот│ весла б│рюзу води, напнулось колесом, засв│тилось
ср│блом в│трило. Дзвенять в│д напружено┐ гонитви крут│ боки човна, р│же
високий │ гострий н│с теплу дн│прову воду. А в│н, самотужки п│дбираючи
мелод│ю, сп│ва║ в│ншування могутн│м веслярам.
Он там далеко-далеко внизу в одну мить скресла крига, опали сн│ги з
дерев │ луг│в, зацв│ли │ осипали золотим пилом верби │ шелюг, │ все
зазелен│ло, зацв│ло, │ пов│нь в одну мить опала. ▓ пливе-плине далеко внизу
човен, мина║ одм│лини, темн│ смуги вогко┐ р│н│, смарагдов│ зарост│
прибережних га┐в.
В│н сто┐ть тут угор│, на височенних ки┐вських кручах, ще скутих довгою
зимою, │ згаду║, як в│н, малий тод│, видерся по штагах на рею, примостився
на сам│м вершечку │ спогляда║ близьк│ смарагдов│, а далек│ -
блакитно-б│рюзов│ - придн│провськ│ гори.
▓ не озирнеться назад, власне, не зазирне в майбутн║, щоб побачити
засипан│ ще сн│гом схили Верхнього м│ста │ вглед│ти десь високо-високо
самого себе. Сивого, у с│р│й вовч│й шапц│, згорбленого, │з глибокими
зморшками на худому обличч│,
А в│н, сивоусий майстер бачить його, малого, веселого мандр│вця й
сп│вця, як в│н дряпа║ться по штагах на рею.
▓ н│чого майстров│ не шкода з ус│х л│т прожитих.
Т│льки шкода т│║┐ безжурност│, що минула, розв│ялась, пролет│ла птахом,
продзвен│ла п│снею │ розтала над блакиттю Дн│прових плес│в, над золотом
Дн│прово┐ р│н│.
За цей час збудували Святу Соф│ю.
Господар Рус│, великий каган Ярослав укр│пив життя │ порядок "Руською
Правдою", зм│цнив во┐в │ ощадливо з│брав ср│бло │ злато.
Минули й славн│ походи супроти ворохобних сус│д│в.