"Юрий Логвин. Танцi шайтана" - читать интересную книгу автора

за такий дуб нiмецькi купцi щирими гульденами платять!...
Вони шукають i втiкачiв - панську рабиню i парубка-челядинця, що
полюбився з нею...
Вiн зрозумiв, бо отямився по-справжньому, що по рiчцi вiд гайдукiв вiн
не втече!
I через осоку, попiд вербами добувся до схилу i схилом подерся нагору.
Добре тямив, що дiд Пацюк про коней навчав: "Всякiй живiй тварi  межа.
От та-тар-сь-кий кiнь, особливо ногайський, де хоч пройде! Але i йому не
сила здолати крутий вал. Перед валом татарин спiшуться. А ми його -
ратищем! Як снiп вилками!.. i складамо до купи!"
Злежалий снiг добре тримався на схилах гори, поросло всяким зiллям.
Хлопчик дерся вгору бочком, припадаючи лiвим плечем до схилу. Хапався
обома ру-ка-ми за бур'яни. Один раз бадилина зламалася. Та щастя було цього
дня з ним. Вже геть за-ва-лив-шись назад навзнак, вiн встиг вхопитись за
стебло реп'яха!..
I от коли видерся на самiсiнький верх гори, замiсть того, щоб тiкати
вглиб ланiв, вiн по-спi-шив до краю гори. Вiн нiчого не мiг iз собою вдiяти
- так хотiлось побачити, що там, бiля опа-рини, робиться. Його нестримно
тягло до урвища!
Побiг гребенем гори, ступаючи на тонку i хрустку крижану корку на
снiгу.
З галасом з реп'яхiв злетiла велика зграя яскравих щигликiв.
До самого урвища вiн не пiдiйшов, а пiдповз навколiшках. I тут вiдчув,
що у нього зо-всiм задубiли пальцi. Згадав, що запхав рукавицi в торбу. Та
як не порпався в торбi, знайшов ли-ше одну рукавицю, латану й перелатану.
Натяг  на лiвицю, а правицю сховав за пазуху. Сорока завовтузилась i
прихопила його дзьобом за мiзинець. Але голосу не подала.
Тимко визирнув з-за реп'яха.
Згори крiзь пасма пари було видно, як кiнь намагаться вибратись iз
води. Чогось вiн би-вся до того боку криги, де не було слiдiв.
Он, он дво кiннотникiв спiшились i по далекiй дузi обходили опарину.
Йшли рятувати ко-ня!
А зовсiм пiд горою, той чорний, довгомордий, удвох iз ще одним,
викручував червоний кун-туш. Мокрий кунтуш став чорним.
Дво iнших гайдукiв повiдкривали сво перекиднi торби i наче якимись
одежинами ви-ти-рали мокрих псiв.
Дво перших обережно наблизились до опарини з того боку. На хню появу
кiнь го-лос-но i жалiсливо заiржав. Поклав голову на кригу.
Рятiвник з першого розмаху засилив арканом голову коня. Та кiнь чомусь
шарпонувся, кру-тонувся, скинув голову i швидко занурився.
Гайдука, що тримав аркан, кинуло на колiна i поволочило до опарини.
Другий пiд-ско-чив i вчепився в товариша. Вже перед самою водою сiконув
захалявним ножем по линвi. I во-ни обо гепнулись на кригу. Пiдвелись i
почали обтрушуватись.
Аж раптом один iз гайдукiв лiг пластом, другий опустився за ним i узяв
його за ноги. Пер-ший обережно, обережно дотягся до опарини i почав щось чи
виловлювати у водi, чи знi-ма-ти з облому крижини. Обернувся до свого
товариша. I вони удвох поповзли вiд опарини.
За першим на кригу тяглась мокра зелена тканина. Тимко впiзнав, хоч
воно i мокре бу-ло, дороге зелене запинало дiвчини-втiкачки.