"Юрий Логвин. Танцi шайтана" - читать интересную книгу автора

На високiм глинистiм схилi у чагарниках голосно трiскотiли дрозди.
Певно ягоди зна-йшли i нещадно х оббивали.
Слiди втiкачiв повернули до самого урiзу води, який позначився срiбними
пучками осо-ки. Зразу за кущами осоки нависали над рiчкою претовстi верби.
Тимко задер голову, щоб роз-дивитись, як посрiбленi опастю стовбури i срiбне
мереживо гiлок пiдносяться над ним ве-ле-тенським дахом.
Схил гори над деревами урвався.
I Тимко побачив, що русло рiзко заверта лiворуч за дерева i за схил
гори.
Слiди парубка i дiвки теж завертали за найтовщi дерева. За ними
коливалась сiра iмла мо-розного туману. Попереду почепилась довжелезна смуга
дзеркально криги. Ця смуга тяг-ла-ся до самого звороту, закручуючись за
останнi дерева.
Для розгону в нього було, ну, може, крокiв десять. Але з такого розгону
вiн не долетить до кiнця ковзанки. Тому хлопчик вiдступив подалi назад.
Попiдтягав широкi халяви дiдових чобiт, поправив торбу, щоб не заважала
розмахувати рукою.
Широко, щосили розмахуючи руками, розiгнався i вискочив на дзеркальну
смугу.
Його понесло, понесло по ковзанцi iз нечуваною швидкiстю. Вiн аж
зiгнувся навпiл i вперся руками в колiна.
Нахилився лiворуч, щоб завернути вслiд за смугою льоду лiворуч.
I вилетiв на вiдкрите снiгове поле.
Перед ним iз бiлого поля пiдiймався бiлий туман.
А попiд туманом смоляною чорнотою коливалась смуга води. I в цiй чорнiй
смузi, в чорнiй плинностi зникали людськi слiди.
Вiдкрита вода неслася на хлопчика.
А вiн, як зачарований, не мiг нi розiгнутись, нi зiскочити iз ковзанки.
Ще одна мить - i вiн просто зiслизне у чорну опарину.
Раптом за пазухою в нього скрикнула сорока.
I малий миттю завалився на правий бiк. Притримуючи в падiннi пазуху i
широко роз-че-пi-ривши ноги, вiн гальмував, шкрябав дiдовими чобiтьми по
крупчастому снiговому насту. Чiп-лявся скрученими пальцями лiвицi. Малий
спинився на самiм зламi криги.
Вiд води тягло обпiкаючим холодом. У Тимка вiдняло ноги, i вiн навiть
не мiг одразу звестися на колiна i вiдповзти вiд опарини.
Скоцюрбився на правiм боцi i злизував кров iз подертих об кригу
пальцiв.
Потроху слабiсть пройшла. Став навкарачки. Звiвся на рiвнi, такi зараз
важкi, ноги.
Стояв над самiсiнькою опариною.
За вiдкритою темною водою стелився чистий снiг.
Без жодного слiду.
Тепер вiн впевнився, що таки тут слiди втiкачiв скiнчились.
Сорока висунула з-за поли свити нашорошену голову i два рази
закрекотала.
Крики сороки остаточно привели хлопчика до тями.
Вiн порачкував вiд опарини. Нiяк не наважувався обернутись спиною до
води. Чорнi рухливi струменi просто приворожували його.
Вiн iшов задом наперед, водночас витягаючи навпомацки iз торби ягоди