"Юрий Логвин. Танцi шайтана" - читать интересную книгу автора

опустив свiй здо-ро-венний козуб на колоду. Сорока закамешилась i наче глухо
затрiскотiла пiд берестяною криш-кою.
Далi поводир примотав ланцюг за товстий сучок на колодi i позмiтав
рукавом кожуха снiг. На чисте мiсце вiн висипав iз ковпака увесь заробiток.
А тодi, зiгрiвши диханням ков-пак, натяг його на лисiючу округлу голову iз
довгими патлами на скронях i на потилицi. Роз-клав все на купки: монетки до
монеток, бублики до бубликiв, пирiжки до пирiжкiв, а най-бiль-ше було яблук
i три яйця.
Марьванна тiльки поводила свою слiпою мордою вiд однi купки до
друго i дзе-ленчала ланцюгом i здоровенним кiльцем у носi.
Прошка подав рум'яний пирiжечок "козi".
- Снiмi лiчiну да будем трапезнiчать.
Але Тимко не схотiв розбиратись. А втяг пирiжок пiд шкуру i розкошував
надком, не-ви-димим для iнших. А пирiжечок iз хрусткою шкоринкою, був щедро
начинений такою смач-ною та пахучою урдою, що аж ведмедиця занепоколась.
Перестала хрупати пере-су-ше-ни-ми бубликами, а потяглася до "кози".
Нюхтила, поводила порваними нiздрями i уркотiла.
Тимко випростав руку iз недогризком пирiжка i запхав у пащу звiринi.
Сам надкусив пирiжок iз калиною, той, що пiдхопив зi снiгу.
Прошка нахилився до "кози" i зашепотiв:
- Слиш, Млашка! Марьванна тбя прiзнала! Вот тпрь ти йо i кормi. Да
смотрi мн, пальци й в пасть н запiхiвай далко. Зврь вдь, однач! А я
сбгаю - чарку опрокiну для су-грву!... Да ти н боiсь - она н сорвьотся с
цепi! Кольцо-то в носу. Больно й - страсть как. Нос у звря - слабо мсто!
Прошка наче й обережно вiдкривав кришку козуба, та сорока все ж
випурхнула з не-во-лi. Мов шулiка, кинулась до жi. Вхопила окрушину пирога
з горохом i пофуркотiла на оче-ре-тяний дах корчми.
Прошка щось закляв про якусь в─≤бьону мать етой блядской сорокi",
витяг зелений штоф i запхав його за пазуху. А тодi бiгцем через двiр i якось
боком ускочив у чорний отвiр кор-чемних дверей.
I зразу ж з-за тину i з-за зрубу стайнi повитикались дiтлахи. Зовсiм
малi i старшi, а за ни-ми i чепурнi дiвчата в свитках i кожушках. Одна з
веселих дiвчат у червоних чобiтках з пiд-кiвками так просто пританцьовувала.
Щоб усi, значить, чули, як дзвенять  чоботи. Вона ближче всiх пiдступила
до лицедiв i витягла iз мережано хусточки маковик.
- А маковик вiн любить? - I шкiрила бiлi рiвненькi зубки.
Тимко ледь-ледь утримався вiд слiв i, згадавши, як мукала нiма з
Грушок, замукав: "так, так!" i закивав козиною мордою.
Дiтлахи зареготались на те мукання "кози".
Дженджуриста дiвчина хотiла вломити кусник вiд маковика, але варенi iз
меду та маку, а потiм ще й пресованi, солодощi не пiддались. I тодi дiвчина
усю плитку "козi". "Коза", як вже змогла, запхала Марьваннi межи ременiв
намордника медовий гостинець. Марьвання зауркотiла, заплямкала, пускаючи
просто потьоки слини. А тодi враз пiднялась i затупцювала на мiсцi, бо далi
 ланцюг не пускав.
Вся юрба дiтлахiв завищала, заплескала в долонi, зареготала. Та врах
ведмедиця опус-ти-лась на всi чотири. I наче рикнула якимось утробним риком.
Тут iз корчми викотився Прошка i пострибав, якось дивно викидаючи ноги,
мов тан-цю-ючи.
I одночасно з поля у ворота бiля корчми вступала невелика валка