"Юрий Логвин. Танцi шайтана" - читать интересную книгу автора

- зельоная!... Ага, знаш, вот что - я те буду клiкать Млашкой. Раз ти в
лiчiн, значiт, i iмя у тбя друго. I щьо - слi узнают, что ти н двка,
а мстний малц, будут мньше подавать. Ти всьо молчi. А я iм скажу, что ти
нмая, но всьо слишiш. Да ти н боiсь - ми iх всх об'горiм!... Ех, гуляй
Прошка, рижая кошка!...
- А куди сороку я вiзьму?
- Да н боiсь ти, Млашка. I сороку твою i котомку твою я положу в
короб. А чтоб н задохлась, я подложу под кришку пук соломи. Будт й щьолка
для диханiя, да н вилтiт... Ну, пошлi, Млашка!
Хоч пiд личиною тьопати до мiстечка було важко з незвички, але як же
цiкаво!
┤х переганяли пiшi люди, об'здили вершники i тодi конi вiд звiриного
духу хропли i рдились. Повз них пропливали широкi i важкi сани. Люди
озирались на лицедiв з острахом, здивуванням i цiкавiстю. Щось межи собою
перемовлялись.
I це було так захоплююче - ти х бачиш, розумiш, хто вони. А вони
бачать лише во-ло-ха-ту козячу шкуру i дерев'яну козину морду. Особливо
весело було на дiтлахiв дивитись. Во-ни вирячали очi i на козу, i на
ведмедицю. Деякi i рота роззявляли. Старшi тягли х за собою. А малi все
зачаровано озирались на лицедiв iз ведмедицею.
Ярмарок був знаменитий. Продавали i з саней, i з землi, iз столiв, що
винесли на ву-ли-цю, з дiжок, якi понакривали дошками. Продавали i просто з
рук, з козубiв i кошикiв.
Лицедiй Прошка добре застерiгся вiд якогось вибрику Марьванни. Другий
кiнець лан-цю-га, що крiпився на товстеннiй шкiрянiй обручцi, вiн замкнув на
велике кiльце в носi вед-медицi. Коли вiн припасовував ланцюг до кiльця в
носi, Марьванна не пручалась, не рикала, чи якось висловлювала сво
незадоволення. Навпаки, вона лагiдно вуркотiла i по черзi пiдiймала сво
переднi пазуристi лабети.
- Чут, стрва, что iдьом, i будт пожива. Раз урчiт - будт хорошiй
поднос. Я й врю, вот т крст!
На передмiстi, тут поза тином, сани з горами замерзлих рибин, мiхами
картоплi та маку, купки чорних та бiлих овечок на прив'язi бiля саней i
кози, i телички, i волики залиганi. А сiрякiв i добрих свит, дерг i кирей з
вiдлогами, кожухiв та кобенякiв, полотняних запраних ногавиць i нових
купованих шароварiв, над стоптаними ходаками та пудовими, мащеними щедро
дьогтем, чоботами.
I дiтлахiв тут товклося цiлими зграйками. Всi вони одразу повертались
до страннiх, ти-ка-ли пальцями, навипередки щось кричали старшим. I не
добрати, бо одне одного пе-ре-би-ва-ло.
Тимко шарпонув за кожух Прошку i мотнув "козиною мордою", показуючи на
великий гурт дiтлахiв.
- Н-! - Схилився Прошка до козино машкари - Ето крстян. У нiх нт
щьо днг. Вiш сколько продают? А сколько покупают?... Дньгi сть возл
корчми. Ну, i у мщан. Iм-то ми с тобой, Млашка, i покажем мдвжью науку!
Дiйсно, бiля довжелезно корчми-зазду було багато зовсiм iнших людей.
Товклися тут мi-ща-ни в добрих поцяцькованих свитах, тонко виробки киреях,
справних жупанах та ко-жу-хах. I чобiт сап'янових було чимало. Ну, i ще
виступали пiвнями пани-ляхи у червоних i зе-ле-них кунтушах. Були тут i хнi
гайдуки, якi зайди, якi з мiсцевих. Ще побачив Тимко кiль-кох людей