"Григорий Квитка-Основьяненко. Салдацький патрет (Укр.)" - читать интересную книгу автора

не живий, то намальований. Хiба тобi повилазило? Отто, оглашенний, не
розбере!.."
Напiк же пан Терешко ракiв, як i сам розгледiв, що справдi салдат
намальований i що увесь базар з нього глузу║! "Тепер, - дума сердека, - не
буде менi просвiтку; будуть менi смiятись i через се║ не знать, що будуть
прикладати. Йо не йо! Що тут менi на свiтi робити!" Сто┐ть, зажурившись,
та й дума. А далi схаменувся, зареготавсь та й каже: "Буцiм я й не бачив,
що се не живий, а що се тiльки патрет. А поклонивсь йому затим, щоб
подратувать з маляра!.. Чи так же то малюють! О! бодай його мара малювала!
Се й слiпий розгледить, що се патрет, а не живий чоловiк... Хiба тут були
такi дурнi, що приймали його за живого? Не знаю... Тьфу! чортзна-що й
надряпано. Дивiтесь, люди добрi, хiба так ш'║ться чобiт? Я швець на все
село; так я вже знаю, що халява ось як бува (та й став пальцем по патрету
надряпувати), от i в пiдборах брехня; та й пiдйом не так... та таки i усе
не так. Цур йому! пайдьом, хлопцi, дальш; намалював же якийсь-то
дурень!.." От i пiшли сво║ю дорогою, i Терешко дуже радий був, що
спокутував iз себе бiду.
Та й закрутив же носом наш Кузьма Трохимович, неначе тертого хрiну
понюхав! З бiса-бо йому досадао стало, що увесь ярмарок, i що то на мiсцi
народу було, таки, мабуть, душ з п'ятдесят, коли iще не бiльш, та усi ж то
до ║диного, усi не пiзнали, що салдат намальований, а думали, що живий; а
тут, чорт його зна, вiдкiля узявся швець та закепкував його роботу нiнащо.
"Се вже, - каже собi, - курам буде на смiх. Я таки, правда, об чоботах
недуже й доглядавсь; може, воно що-небудь i не так. Я тiльки й старавсь,
щоб йому твар, i щоб вiн увесь, i мундер i оружжо щоб так було неначе
живе, а об чоботах i байдуже; бо не думав, щоб хто вже туда став пильно
доглядатись, де й нужди мало i куди не усяк i дивиться. Нехай же так буде,
як швець каже: перемалюю, щоб i його уконтентувати i щоб нiякого хвальшу
не було у мо┐й роботi".
Вилiз iз сво║┐ ятки, достав палiтру з красками i пензель, пiдмалював,
як там швець надряпав, та й уп'ять полiз та й каже: "Нехай пiдожду, поки
краска пiдсохне, а там i вбиратимуся додому. Тепер швець не скаже, що не
так чобiт намальований".
Аж гульк! Терешко з парубками, не догнавши дiвчат, вернулись навперейми
i йдуть вп'ять побiля салдацького патрета. От один парубок розгледiв його
та й каже: "Дивись, Терешку! маляр тебе послухав; бач, перемалював чобiт,
як ти сказав". - "Еге! iще б то й не послухав? - сказав Терешко,
пiдсунувши шапку на саме тiм'я i узявшись у боки. - Я же силу знаю i зараз
побачу, що не до шмиги!"* (*Не до ладу.). А як йому й досi досадно було на
маляра i на патрет, що через них йому люди смiялися, от i думав ще таки
занехаять, щоб маляра збити з пантелику i щоб народ думав, що вiн велику
силу у малярствi зна; посвиставши й каже:
"От i сього не втерплю, скажу, бо вже бачу, що не так. Чоботи тепер як
чоботи, як я навчив; так мунд║р не туди дивиться. Треба, щоб рукава ось
так..."
"А зась не зна║ш? - обiзвався Кузьма Трохимович з сво║┐ ятки, - швець
знай сво║ шевство, а у кравецтво не мiшайся!"
Як же зарегочеться увесь базар, слухаючи сюю кумедiю i що Кузьма
Трохимович так вiдрiзав Терешка-шевця! Як пiдняли Терешка на смiх!
Реготались з нього, реготались, та так же то, далебi, що не то що, що аж