"Григорий Квитка-Основьяненко. Конотопська вiдьма (Укр.)" - читать интересную книгу автора

пари-друго┐.
~ Горе менi, пане сотнику! - сказав Пiстряк, - мимошедшую седмицю
глумляхся з молодицями по шиночкам здешно┐ палестини i, вечеру сущу минув-
шаго дне, бих неподвижен, аки клада, i нiм, аки риба морская. I се
внезапная вiсть потрясе мою унутренную утробу, а паче i паче, ║гда прочтох
i уразумiх повелi-нi║ милостивого начальства збиратися у поход аж до
Чернiгова. Сi║, пане сотнику, пишуть, щадя душi наша, да не когда страх i
трепет обуя║т нами i ми скорбнi падем на ложi наша i уснем в смерть; i
того ради скритность умислиша, аки би у Чернiгов, а хто вiсть? Чи не дальш
iще. О горе, горе! i паки реку: горе!
- О горе, горе Ригорович!
- О горе, горе, Уласович!
Оттак-то горювали пан сотник з паном писарем, що прислано ┐м
предписанi║ iти в Чернiгов зо всею сотнею i зiбратись зо всiм прибором i
узяти провйонту для себе i коней на двi недiлi. От як горюють пан сотник у
свiтлицi, а пан писар за порогом, далi сей i вигадав - бо вже на вигадки
завзятий був - та й каже:
- Соблаговолiте, пане сотнику, дати менi повеле-нi║ о сокрушительном
преломленi┐ сi║┐ трикратно опо-ганiвшо┐ хворостини, я же нин║ суть у ранзi
лепорта, бо самi созерца║те ясними, хоча i не вмитими, вашими очесами, що
неумiстим ║см з нею у чертог ваш.
Почухав голову пан Уласович, довго думав, далi й каже:
- Себто, по-вашому, переломити хворостину; так ти-бо кажеш, що се вже
не хворостина, а лепорт об нашiй сотнi, так щоб часом не було натруски вiд
старших; бо i сам здоров зна║ш, що пан полковий писар щось до нас
добира║ться i так i пiдгляда, щоб мокрим рядном на нас напасти.
- Не убо┐мся, не устрашiмся супостата зо усею його враждебною силою.
Сего ради довлi║ть нам против нього бути мудрим i сi║ послiдн║ реченное
предписанi║ неупустительно сполнити i того для повели, вельможний пане, да
сокрушу сiю палицю. - Так, покручувавши уси i очi у стелю утопиривши,
казав пан Пiстряк, а далi бачить, що пан Микита йому нi пари з уст, бо й
досi ще не второпав, що той йому каже, та й скрикнув: - Так ламати?
- Та ламай, пане писарю!
Хрусь! Пан писар i переломив хворостину. "Пере-ломишася, - каже, - i се
нинi можу вмiститися в чертог твiй". - Та, се║ кажучи, i улiз в свiтлицю,
i кланя║ться пану сотнику, i пода║ йому з двох рук по цурпалку, i каже:
- Подозвольте, приньмiте!
- Та що ти менi отсе, пане писарю, тика║ш у вiчi? Чи ┐х виштрикати
хочеш, чи що? - пита║ться його пан сотник, притулюючись до стiни, а,
боячись, дума: "Чи не погнав Ригорович вп'ять химер, як було пiсля перепою
на великоднiх святках". - Що воно таке ║? Кажи менi попросту, без письма!
- Сi║ суть, пане сотнику, замiсть списка нашо┐ сотнi, - каже писар, -
його вже не возмогах списати за дрижанi║м десницi мо║я, вiд глумленiя
пиянственного з вищеiз'ясненними молодицями, i того ради узях хворостину i
на нiй назнаменах ко║гождо козака, i се суть вiрно║ число: у кожному
десятцi по десять козакiв, а усiх такових десяткiв суть такожде десять,
слiдовательно уся сотня, як скло. Соблаговолiте, пане сотнику, щот ┐й
учинить по сiй хворостинi i лицем к лицю самую ║стественную сотню,
зiбравшуюся бiля палестини Кузьмихи, криво┐ шинкарки, очесами обо-зрiти.
- Еге, пане писарю! - каже йому пан Уласович. - Я б, пожалуй,