"Григорий Квитка-Основьяненко. Конотопська вiдьма (Укр.)" - читать интересную книгу автора

й зима? iще тiльки петрiвка йде), так вiн почув, що у пана хорунженка у
винницi барда добра i добре скотини доглядають, при┐хав найняти i
сторжитись.
- Не знаю я сього дiла i нi в вiщо не мiшаюсь; про те сестра зна, -
сказав йому на одвiт пан хорунженко.
- А де ж Йосиповна Олена? Може б, бува, ┐┐ покликати, то ми з нею i
скiнча║мо дiло, - казав Забрьоха.
- Але! Сестра у полi; по┐хали там трошки просця посiяти, так вона
догляда, бо вже без не┐ нiхто нiчого не тямить зробити. А ви, Уласович, не
скучайте; вона надвечiр i буде. Поки вона вернеться - дiвко! а вточи лиш
слив'янки! - то ми по кухличку, по другому вип'║мо. Та вже ви у нас, пане
сотнику, i заночу║те, бо вже не рано, - сказав хорунженко.
- Панська воля! - одвiт дав Микита - i радесенький собi.
От як вицiдили вони самотужки глек слив'янки, а далi i тернiвки
покуштували чи трохи, прибiгла й наша Олена з поля. Бачить, що чужий
чоловiк, зараз мотнулась, звелiла iз ставка потягти карасiв i загадала
вечерю вiрити; сюди-туди шатнулась i увесь порядок дала, що й на завтра
робити, i кому, куди i зачим ┐хати, а далi одяглась таки любенько, як
звичайно панночцi та ще й хорунжiвнi: до старенько┐ плахти та почепила
люстринову запаску, одягла тож шовкову юпку, та на шию дукат на бархатцi,
та червонi черевички узула, а на голову хорошу стрiчку поклала, та й
вийшла i поклонилась пану Уласовичу низенько.
Наш Забрьоха як побачив таку панночку, що не тiльки що зроду не бачив
тако┐, та вона йому i не снилась така, та аж задрижав i не тямить вже, що
йому й казати, та вже хорунженко нагадав та й каже:
- Отже, пане сотнику, вам i хазяйка: радьтесь iз нею, вона всьому
голова.
Так що ж бо наш Уласович? Нi пари з уст. Далi прийнявся,
мнявкав-мнявкав, та й начне про воли, а кiнча про голуби, дума об бардi, а
скаже об тернiвцi, та як замовк, та й замовк, та знай слинку ковта,
дивлячись на таку кралю.
Олена собi дiвка бойка була. Хоч пан сотник i сюди i туди загинав, а
вона його зараз розчухала, що вiн таке ║ i зачим при┐хав, та вже й каже
йому, i говорить: ."Добре ж, паниченьку; допивайте ж на здоров'я
тернiвочку, та повечеря║те, та ляжете спати, а завтра - дасть бог свiт,
дасть i совiт, то й порадимось, що треба робити". "
Забрьоха, почувши се║, та аж сам не стямився вiд радощiв; дума: "От
дiло i зовсiм, завтра тiльки рушники брати". Та за кухлик, та давай знов
смоктати з паном хорунженком, що у ченцi збира║ться, а таки сього дiла не
кида║ться i ще й дуже полюбля.
Олена таки частенько до паничiв увiходила, так буцiм за яким дiлом, а
тiльки щоб бiльш розглядiти Микиту Уласовича, що воно ║; то як увiйде та
поведе очицями, що як терн-ягiдки, на пана сотника, то в нього язик стане
мов повстяний, i не поверне його, а сам аж пала. Полагодивши вечерю, вона
вже бiльш i не входила: самi паничi повечеряли, i, докiнчивши глек з
тернiвкою, пан хорунженко хотiв вже iти спати, аж ось наш Забрьоха
поплямкав, викашлявся, поцмокав, потер уси та й став ту рацею казати, що
йому дяк скомпонував вже давненько для такого случаю; от i каже:
- Ось послухайте, паничу Йосиповичу, що я вам скажу: несорозмiрно суть
чоловiчеству ║динопребиванi║ i в дому, i в господарствi. Всяко║ диханi║