"Пантелеймон Кулiш. Чорна Рада (Укр.)" - читать интересную книгу автора

кашляти, i стало чути, як щось або старе, або недуже береться в баштi по
сходах до вiконця, лiзе да й гуторить само з собою.
- Враг його,- каже,- зна║, який тепер люд настав! При┐де казна-що,
казна-звiдки та й грюкотить, як ворiт не розламле. А якби рокiв
п'ятнадцять або двадцять назад, так усяке сидiло по Вкра┐нi тихо та
смирно, наче бджола в зимовнику. Ге, то-то бо!.. Якби вражi ляхи, собi на
лихо, не потривожили козацького рою, то й досi б, може, так би сидiли.
Погано було за ляхiв, та вже ж i нашi гуляють не в свою голову! Ох, боже
правий, боже правий!
- Се Василь Невольник,- каже тодi пiп.- Однаковий i досi.
- Хто там грюка║, наче в сво┐ ворота? - пита║ Василь Невольник крiзь
вiконце.
- Да годi тобi розпитувать! - озвався пiп. - Бачиш, що не татаре, то i
впускай.
- Боже мiй правий! - аж скрикнув Василь Невольник.- Та се ж паволоцький
Дiрам!.. Не знаю ж, чи одчиняти ворота, чи перше бiгти до пана.
- Одчини перше ворота,- озвався Шрам,- а потiм бiжи собi, куди хоч.
- Правда, правда, добродiю мiй любий! - каже старий ключник да й почав
iспускатися униз, усе-таки розмовляючи сам iз собою.- Гора з горою не
зiйдеться, а чоловiк з чоловiком зiйдеться. Ох, не думали ж мо┐ старi очi
вбачати пана Шрама!
От одчинились ворота. Полковник Шрам iз сином (той молодий козак був
його син), схилившись, i в'┐хали. Василь Невольник з велико┐ радостi не
знав, що й робити: кинувся до Шрама i поцiловав його в колiно.
Далi до сина:
- Боже правий! Боже правий! Та се ж твiй Петрусь! Орел, а не козак!
Петро нагнувсь iз сiдла i поцiловавсь iз Василем Невольником.
- Орел, а не козак! - каже знов Василь Невольник. - Що, якби таких
друзяк припливло хоч двi чайки до Кермана, як я пропадав там у неволi? Ох,
боже правий! Далась менi та проклята неволя добре знати, не забуду ┐┐
довiку!
Справдi, Василь Невольник був собi дiдусь такий мiзерний, мов зараз
тiлько з неволi випущений: невеличкий, похилий, а чi йому позападали i
наче до , чого придивляються а губи якось покривились, що ти б сказав -
вiн i зроду не смiявся. У синьому жупанковi, у старих полотняних
шароварах, да й те на йому було мо,в позичене.
Петро, старого Шрама син, скочив на землю i взяв од панотця коня.
- Веди ж нас, Василю, до пана,- каже полковник Шрам.- Де вiн? Чи в
свiтлицi, чи в пасiцi? У нього здавна була охота до бджоли; так тепер
певно вже пасiчнику║.
- Еге, добродiю,- каже Василь Невольник,- благую часть iзбрав собi пан
Черевань - нехай його господь на свiтi подержить! Мало куди й виходить iз
пасiки.
- Ну, да все ж од людей iще не одцурався? Чи, може, справдi зробивсь
пустинножителем?
- Йому од людей одцуратись! - каже Василь Невольник.- Та йому й хлiб не
пiде в душу, якби його люде покинули. У нас i тепер не без гостей. Побачиш
сам, що в нас за гiсть тепер у Хмарищi.
Да одчинивши дiдусь у пасiку хвiрточку, i повiв Шрама попiд деревом.
Що ж то був за Шрам такий i як се вiн був разом пiп i полковник?