"Иван Котляревский. Наталка-Полтавка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Всякий, хто вище, то нижчого гне, -
Дужий безсильного давить i жме,
Бiдний багатого певний слуга,
Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.

Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,
Хто не лукавить, то ззаду сидить;
Всякого рот дере ложка суха -
Хто ж ║сть на свiтi, щоб був без грiха?

В ы б о р н ы й. Воно так! Тiлько великим грiшникам часто i даром
проходить, а маленьким грiшникам такого задають бешкету, що i старикам
невпам'ятку. Добре, пане возний, я вас поважаю i зараз iду до старо┐
Терпилихи. Бог зна, до чого веде, - може, воно i добре буде, коли ваша
доля щаслива.

Дузт N 7

Возныйи виборний

Ой доля людськая - доля ║сть слiпая!
Часто служить злим, негiдним i ┐м помага║.

Добрi терплять нужду, по миру товчуться,
I все не в лад ┐м приходить, за що не возьмуться.

До кого ж ласкава ся доля лукава,
Такий живе як сир в маслi, спустивши рукава.

Без розума люди в свiтi живуть гарно,
А з розумом та в недолi вiк проходить марно.

Ой доле людськая, чом ти не правдива,
Що до iнших дуже гречна, а до нас спесива.

(По окончании пения уходят).

Сцена переменяется й представляет внутреннось хаты Терпилихи.

Я В Л Е Н И Е 4


Терпилиха прядет, Наталка шьет.

Т е р п и л и х а. Ти оп'ять чогось суму║ш, Наталко! Оп'ять щось тобi
на думку спало?..
Н а т а л к а. Менi з думки не йде наше безталання.
Т е р п и л и х а. Що ж робить? Три роки уже, як ми по убожеству сво║му
продали дворик свiй на Мазурiвцi, покинули Полтаву i перейшли сюди жити;
покойний твiй батько довiв нас до сього.