"Иван Котляревский. Москаль-чарiвник (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Солдат_. Простачина! Зачем же солдату и ружье, ежели оно будет
неисправно? Да тебе на что это?
Михайло_. Бо i я умiю мiтко стрiляти!
Солдат_. Где тебе стрелять! (Налива║ й да║ хазя┐новi)._ Ну-ка, выстрели
из этова ружья.
Михайло_. Та то таки iз сього, а то iз твого хочеться стрельнути.
(Випива║)._
Солдат_. Изволь. (Налива║ й п'║)._ Давай я заряжу. (Вийма║ патрон iз
сумки й заряджа║ рушницю)._
Михайло_. Жiнко, знайди угля або крейди.
Тетяна_. От чорт надав забаву! Вiкна повибива║те i стiни подiрявите або
дверi.
Солдат_. Не бось, все цело будет. Подай-ка уголь.
Тетяна_ _вийма║ вуглину i пода║ чоловiковi.
Михайло_. Де ж би намалювати цiль?
Солдат_. Я знаю. (Кладе рушницю на столi, бере у Михайла вуглину, iде
до печi й на заслонi познача║ крапку i круг)._
Тетяна (пiдходить до столу)._ _Ох, менi горе! Пропаде Финтик даром, i я
без умислу буду виною його смертi.. Що тут робити? (Трохи замислилась. У
той час Михайло бiля солдата дивиться на цiль..Тетяна намазу║ мерщiй_
огниво_ ло║м iз свiчки й кладе рушницю на те саме мiсце)._
Михайло_. Добре так буде. (Пiдступа║ до столу й бере рушницю)._
Солдат_. Ладно! Становись здесь. Смотри же, целься харашо.
Михайло_. Та ну вже, не вчи, будь ласкав (нацiля║ться, потiм опуска║
руку)._ Покiйний панотець маленьким iще вчив мене стрiляти, i я, бувало,
на льоту курей стрiляю.
Солдат_. Искусный же ты стрелок! Посмотрим теперь твою удаль.
Тетяна (до солдата)._ Ви богзна-що надумали: вночi в хатi стрiляти!
Коли за трьома разами не вистрелить, то бiльш i не треба.
Михайло_. За трьома разами? Та я за одним разом так торохну, що й
горшки з полицi полетять.
Солдат_. Слушай, хозяин - я скажу: раз, два, три!.. По слову "три"
тотчас пали!
Михайло_. Чую. (Прицiлю║ться)._
Солдат_. Раз.. два... три!..
Михайло (спуска║_ курок_ - _огню_ нема)._ Що це за причина?
Тетяна _смi║ться. Солдат_ _регочеться.
Солдат_. Прикладывайся. Пусть жена твоя говорит: раз,_ два, три!
Михайло_. Добре, - кажи, жiнко: раз, два, три! (Нацiлю║ться)._
Тетяна_. Раз... два... три!
Михайло _спуска║ курок, - знов нема огню. Регiт.
Михайло (гнiвно)._ Та ну-бо, москалю, к чорту! Це твоя штука. Нащо ти
замовив ружжо?
Солдат_. Вот те на! Да мне какая нужда заговаривать ружье? Подай-ка,
подсыплю пороху на полку: авось выстрелит!
Тетяна (до чоловiка)._ Та не стрiляй! Нехай воно тямиться! Бач, москаль
непевний. Розiрве рушницю, то поранить iз нас кого або i вб'║.
Михайло_. Не хочу, не хочу! Не буду стрiляти. Мосьпан глузу║ з нас
(сiда║)..._ А ┐сти притьмом хочеться.
Солдат_. Ех, кабы теперь подала хозяйка лавреничков, этих, знаешь,