"Михайло Коцюбинський. Оповiдання та казки" - читать интересную книгу автора

самовар, Аркадiй!.. Справдi, чи вiн вмiв би наставить? Треба навчитись.
Антоша та Лiда зароблять на хлiб, вони молодi. А тобi. Мишко, доведеться
забути про креми та смачнi кiсточки...
Дурна Мишка наче зрадiла такiй перспективi. Скакала йому на ногу i
умастила землею штани. Але що там штани! Йому навiть при║мно було уявляти
себе убогим, забутим, стертим великим процесом. Вiн мученик i добровiльно
несе свiй хрест... Чув, що його тiло при║мно пару║, дихання чисте i легке,
а жаль до себе збуджу║ апетит. Такий молодий апетит i -здоровий, що просто
чудо! Чи догадаються тiльки насмажити на вечерю молодих печеричок, так, як
вiн любить: цiленькi облити сметаною добре i оживити зеленим пером
цибульки... Треба було сказати Мотрi... Чорт побери! Завжди iсторi┐ всякi
збурюють йому кров, змушують грати. Але, властиво, чи було що навiть?
Якiсь похвалки фантастичнi, дурнi погрози. Вони розвiються зараз, коли
побалакать з селом. Все буде, як було досi, тихо i мирно, бо щоб у нього
хто зваживсь одiбрать землю... У нього? Ха-ха!..
- Мишко, аvanti!..
Однак вдома i не думали подавати вечерю.
Софiя Петрiвна чекала на нього на ганку, i не встиг вiн навiть скинуть
картуз, як вона напустиласьна нього:
- Аркадiй, ти ма║ш дiти!
Пiд очима в не┐ чорнiли круги.
- Ну, маю, серце.
- Тут не до жартiв. Ти повинен до губернатора ┐хать...
Аркадiй Петрович знизав плечима i одвернувся.
- Треба прохати, щоб вiн зараз прислав козакiв.
- Вибачай, Соню, ти говориш дурницi.
- А що ж, чекати, щоб мужики землю забрали?
- Ну й заберуть. Земля до них належить.
- Ти помiшався на лiберальних iдеях. Коли ти вже затявся, я ┐х сама
покличу.
- Я не потерплю козакiв в себе.
- Без них не обiйдешся.
- А я зроблю скандал... Я не знаю, що зроблю... Пiду в тюрму... На
Сибiр пiду...
- Аркадiй, голубчик...
- ...На каторгу пiду, а не попущу...
- Зрозумiй же, Аркадiй...
Але вiн не хотiв розумiти. Розшумiвся, як самовар, що ось-ось ма║
збiгати. Кричав, весь червоний i мокрий, тупав ногами i так махав руками,
наче перед ним була не жiнка, а навiснi козаки.
Так з розмови нiчого й не вийшло, тiльки вечерю йому зiпсували. Тим
бiльше, що забули засмажити печерички.
- А де ж Антоша?
Його при вечерi не було.
I з того, як змiшалась Софiя Петрiвна, поясняючи щось нiсенiтне, як
затиснула Лiда уста, вiн догадався, що од нього щось криють.
Але нiчого не одповiв.
Другого дня Аркадiй Петрович прокинувсь в поганiм настро┐. Вже в тому,
як Савка внiс воду i з грюком поставив на умивальник, а виходячи, ляснув
дверима, вiн почув неповагу до себе.