"Iван Кочерга. Свiччине весiлля (Укр.)" - читать интересную книгу автора

IV
З глибини виходить Меланка зi свiчкою в лiхтарi, яку вона захища║
кире║ю. Кирея й чудове вбрання заляпанi болотом, подертi, руки подряпанi в
кров. Але свiчка горить.

М е л а н к а
Вже сил нема... Але вже, мабуть, близько.
О, тiльки б сили стало донести...
О, тiльки б тут не впасти на дорозi,
Як падала на тiй слизькiй горi...
Не чую нiг... Лице горить од вiтру,
Тремтять колiна... руки всi в кровi
I змерзли... i не держать лiхтаря...
О боже ж мiй, знов хвища налетiла,
Згаса║ вогник... гасне вогник мiй...
I захисту... i захисту нема║...

(Майже пада║ на церковнi сходи лiворуч, прикриваюча всiм тiлом лiхтар).

О, не гаси, о, не гаси, благаю,
О вiтре любий, мого лiхтаря!
Ти ж вiльний... цiлий свiт перед тобою,
Лети мерщiй на поле, до Днiпра.
Мене ж не муч, нещасну, - пожалiй
Хоч ти мене, о вiтре, вiтре мiй!

(Плаче. Пiдводиться хитаючись i робить кiлька крокiв).

Зда║ться, тихше... змилосердивсь... зник...
О, тiльки б тут нiхто не зачепив...
О боже... хтось iде.

Тiка║. З лiвого боку виходить новий дозiр iз смолоскипами i осмником на
чолi.
Жовнiри заступають ┐й дорогу.

О с м н и к
Стiй! Хто iде?
Ще з лiхтарем? Куди це ти iдеш?
Не зна║ш, що ходить тепер не вiльно?
Берiть ┐┐!
М е л а н к а
Нi, нi! Що кажеш ти?

Мене не можна затримать - не можна,
В мене наказ од пана во║води,
I цей лiхтар - ти бачиш - я його
До Порубу повинна донести -
До Порубу, щоб визволить людину -