"Iван Кочерга. Свiччине весiлля (Укр.)" - читать интересную книгу автора Ось бачиш, мiй Кезгайле маловiрний,
Ця дiвчина смiливiша за тебе. М е л а н к а Прощай, мiй пане... дякую тобi. Виходить. Кезгайло хапа║ свою кирею i бiжить до дверей. Во ║ в о д а Назад, Кезгайле!.. К е з г а й л о (вийма║ меч). З нею я пiду! В о ║ в о д а Нi кроку далi! Зупинiть його! Рицарi виймають мечi й заступають Кезгайловi дорогу. Чи п'яний ти, чи присягу забув? Кезгайло верга║ меч на землю. К е з г а й л о Так, я забув, що драб я, а не рицар... В о ║ в о д а Авжеж п'яний... Замкнiть його на вежi, Аж поки хмiль рицарський не пройде. Кезгайла виводять. Тепер нехай турботи всi мовчать - Панове, знов до кубкiв i дiвчат! Р и ц а р i Хай буря бушу║, хай кубки дзвенять - Цiлуймо, цiлуймо, цiлуймо дiвчат! Завiса. ДIЯ П'ЯТА Недалеко вiд Магiстратського майдану на Подолi. Вузькi кривi вулицi. Лiворуч на першому планi ганок Воскресенсько┐ церкви. Темна й буряна осiння нiч. I Кiлька мiщан i ремiсникiв крадькома збираються купками в темрявi. - Хто тут? - Сво┐... - Це ти, Передерiю? - Ну й хвища, хай ┐┐! - Ну, що ти чув? |
|
|