"Iван Кочерга. Свiччине весiлля (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Ось бачиш, мiй Кезгайле маловiрний,
Ця дiвчина смiливiша за тебе.
М е л а н к а
Прощай, мiй пане... дякую тобi.

Виходить. Кезгайло хапа║ свою кирею i бiжить до дверей.
Во ║ в о д а
Назад, Кезгайле!..
К е з г а й л о
(вийма║ меч).
З нею я пiду!
В о ║ в о д а
Нi кроку далi! Зупинiть його!

Рицарi виймають мечi й заступають Кезгайловi дорогу.

Чи п'яний ти, чи присягу забув?

Кезгайло верга║ меч на землю.

К е з г а й л о
Так, я забув, що драб я, а не рицар...
В о ║ в о д а
Авжеж п'яний... Замкнiть його на вежi,
Аж поки хмiль рицарський не пройде.

Кезгайла виводять.

Тепер нехай турботи всi мовчать -
Панове, знов до кубкiв i дiвчат!
Р и ц а р i
Хай буря бушу║, хай кубки дзвенять -
Цiлуймо, цiлуймо, цiлуймо дiвчат!

Завiса.

ДIЯ П'ЯТА
Недалеко вiд Магiстратського майдану на Подолi. Вузькi кривi вулицi.
Лiворуч на першому планi ганок Воскресенсько┐ церкви. Темна й буряна
осiння нiч.


I

Кiлька мiщан i ремiсникiв крадькома збираються купками в темрявi.
- Хто тут?
- Сво┐...
- Це ти, Передерiю?
- Ну й хвища, хай ┐┐!
- Ну, що ти чув?