"Iван Кочерга. Свiччине весiлля (Укр.)" - читать интересную книгу автора Гiльда пiдводиться.
Г i л ь д а О мiй пане! Чи смiю ж я, покiрная раба I во║води славного дружина, Такий бенкет блискучий зневажать? А що сумна - то не моя провина, I серцю я не владна наказать... Щоправда, мимоволi я згадала Про iншi свята, що колись Ми в Кутногорську рiдному справляли... I стародавня ратуша тодi I з нею цiле мiсто променiло Вiд безлiчi вогнiв, i звiдусiль Неслись пiснi, i все округ кипiло, Як в казанi. Чому ж таке сумне, Чому ж таке безмовне наше мiсто? Чому ж, як там, на наш бенкет воно Не вiдповiсть привiтно i врочисто, I жодне там не свiтиться вiкно? I ось тодi... тодi менi зда║ться, Що ми чужi┐ люди для киян, I свiтло це, що тут як рiчка лл║ться, Ми вiдняли у наших громадян! (гнiвно). Знов спогади безглуздi i нiкчемнi! Ще й досi дух моравських тих майстрiв! К о з е л i у с Шановна панi, варварський i темний Живе там люд, i милостей тво┐х Не вартий вiн. Як можеш ти рiвняти Свiй Кутногорськ та цi убогi хати? Дай тiльки ┐м свiтити каганцi, То в першу ж нiч пiде за вiтром мiсто. В о ║ в о д а (гнiвно). Сво║ забула мiсце, мабуть, ти! Для цих рабiв я князь i во║вода! Не дивно ж, що обстала ти за них, Бо низького сама такого ж роду. К м i т и ч Не гоже кажеш, пане во║водо. На Ки┐вськiй землi нема рабiв, I, мабуть, чесного твоя дружина роду, Коли за нас пiднесла голос свiй. Г i л ь д а Так! Не соромлюсь роду я мого, То чесний рiд майстрiв, митцiв поштивих, |
|
|