"Iван Кочерга. Свiччине весiлля (Укр.)" - читать интересную книгу автора

С в i ч к а
А завтра ж всi гуртом до магiстрату,
Нехай тепер хоч свiтло дасть, хоч нi -
А на панiв не будем працювати!
В с i
Не будемо робити на панiв!

Завiса.
ВIДМIНА ДРУГА

Там же через якусь годину.

I

Стемнiло. На синьому небi встав блiдий молодий мiсяць. Далекi дiвочi
спiви неначе тануть у вечiрньому повiтрi. На горi, в замку, засвiтились
вогники, але в мiстi скрiзь темно, тiльки перед брамою Симеона жеврi║
червона лампадка.


С в i ч к а
(тихенько спiва║).
Темная нiчка над мiстом спустилась,
Мiсяць над замком зiйшов.
Де ж ти, красуне моя, прита┐лась,
Вийди на поклик мiй знов!
Стукать не можу, бо зайнятi руки -
Чашу я з медом принiс.
Вийди ж мерщiй, не тягни мо┐ муки:
Жалить комар мене в нiс.
Бджiлки злетiлись на запах медвяний,
Чаша прилипла до рук -
Вийди ж скорiше, о друже бажаний,
Вийди на тихий мiй гук.
- Брешеш, нема в тебе меду, мiй любий,
Бджiлка вночi не лiта.
- В тебе без меду солодкi┐ губи,
В мене бджола на вустах!

Тихо вiдхиляються дверi i входить Меланка.

Свiчка ┐┐ пригорта║ до себе й цiлу║. Обо║ сiдають на лавцi бiля хати.
Меланка пригорнулась до Свiчки, зазира║ йому в вiчi.

М е л а н к а
О любий мiй...
С в i ч к а
О зiронька ясна...
М е л а н к а
I все ж таки на тебе я сердита,