"Iван Кочерга. Свiччине весiлля (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Щоб ви отак пишалися весь вiк
Та курявою очi нам слiпили...

Похiд руша║ далi до замку. Роги. Тим часом Ольшанський, що не зводив
очей з Меланки, сплигнув з коня i пiдiйшов до Козелiуса.

О л ь ш а н с ь к и й
Послухай, дяче! Чи не зна║ш ти
Ту дiвчину? Яка ж краса чудова!
Кажи ж бо, хто вона? Якого роду?
I де живе! Вiдкiль така краса!
Неначе та шипшина чи троянда,
Що по ярах цих ки┐вських цвiте!
К о з е л i у с
Зовуть ┐┐ Меланкою, мiй княже,
I хата то ┐┐. Я все тобi
Дорогою до замку розповiм.
О л ь ш а н с ь к и й
(палко).
Та що троянда! Вся вона пала║,
Як заграва, як свiтова зоря!
Чи бачив ти, коли насуне хмара
I оловом укри║ небозвiд,
Кида║ сонце промiнь свiй блискучий
На бiлий мур - i мур тодi горить,
Як золото на хмарi чорно-синiй...
Так i ┐┐ палають нiжнi лиця
Пiд хмаронькою брiв тих соболевих,
А блискавки тим часом вже мигтять
В ┐┐ очах сумних i разом гнiвних.
Яка ж краса i грiзна i чарiвна!
Любов'ю, гвалтом, мертву чи живу,
А я тебе здобуду i вiзьму!

Iдуть обидва в глибину. Ольшанський весь час озира║ться на Меланку.

VI

З-за брами входить Iван Свiчка, молодий, вродливий майстер, i зараз же
порива║ться до Меланки. Цеховики оточують його.

В с i
Здоров був. Свiчко! Га, нарештi ти!
Де ти подiвсь? Тут ско┐лось таке,
Що дихати нема куди цехам!
С в i ч к а
Добривечiр, товаришi! Здоровi!
Що тут таке, Меласю?
М е л а н к а
О мiй любий!